Глава 3

Базою, про котру говорив Ноа, виявилася звичайна квартира в новобудові. Одна кімната з голими стінами без натяку на ремонт, кухня з плитою та столом, проте без стільців, і величезні вікна, суцільно заклеєні газетами. Крізь них тьмяно пробивалося світло ліхтарів.

Спалах від телепортації переніс їх в темний коридор. Ноа обережно поклав Адама прямо на підлогу і почав оглядати пораненого.

– Принеси мені воду та рушники. Якщо ти взагалі щось знайдеш у цій халупі, – діловито попросив ангел, обережно задираючи футболку хлопця. Перемикач на стіні голосно клацнув, заливаючи приміщення електричним світлом.

Каїн моргнув, намагаючись сфокусувати погляд, сповільнено обернувся і попрямував на кухню, на ходу стягуючи рукавички й похитуючись. Різке переміщення, в яке він влетів в останню мить, його злегка оглушило.

Адам лежав непритомний, з рани повільно, поштовхами виплескалася темна кров. Насупившись, Ноа обережно провів кінчиками пальців над тілом, немов обмацуючи щось невидиме. Поранений приглушено застогнав, не приходячи до тями.

– Впораєшся? – повернувся Каїн, тримаючи в руках запотілу пляшку мінералки прямо з холодильника та барвисту сорочку з соняшниками.

– Це що? – здивовано підняв очі Ноа.

– Остання вода та єдина чиста ганчірка.

– Моя сорочка?!

– Принести тобі килимок із передпокою? – смикнув бровою Каїн, натякаючи, що вибору особливо немає.

Ноа прикро хмикнув і повернувся до справи, тобто тіла. Поклавши руки на рану, він схилився нижче, заплющив очі і беззвучно зашепотів. Повітря в коридорі загустіло, а лампочка з тріском замиготіла, спалахуючи, немов від перепаду напруги в мережі. Адам вигнувся, розплющив очі й закричав, несвідомо намагаючись відштовхнути чужі руки та вирватися.

– Тримай його!

Каїн присів поруч і безцеремонно притиснув хлопця коліном до грудей, фіксуючи й не даючи поворухнутися. Руки вдалося перехопити не відразу, і той встиг кілька разів заїхати своєму лікареві по обличчю, перш ніж їх надійно зафіксували. Кровотеча посилилася, кров стала майже чорною і тут же спінилася, темним мереживом стікаючи на підлогу. З-під долонь Ноа виривалися білі промінчики, блимаючи в такт світильника зверху.

– Отруєння не встигло піти по всьому організму, – з полегшенням видихнув Ноа.

Світіння поступово слабшало, Адам закотив очі й знову знепритомнів. Несамовитий крик продовжував дзвеніти у вухах, по батареї застукали розлючені сусіди. Обережно прибравши коліно, Каїн сів поруч на підлогу, притулившись потилицею до стіни.

– Я не повинен був дати йому поранити хлопця, – тихо промовив він у стелю.

Ноа мовчки простягнув руку за пляшкою і вилив на рану всю воду, змиваючи отруту. Газована вода люто зашипіла, змішуючись із кров'ю. Віддерши шматок рукава від сорочки, Ноа міцно притиснув його до ребер і знову зашепотів щось своєю мовою. Коли він прибрав руки, від рани залишився лише свіжий, ледь запалений шрам.

– Це Самаель. Нам пощастило, що я зараз тільки Адама зашіптую, а не намагаюся пришити чиюсь голову назад.

Ноа сів навпроти, стомлено прикривши очі, руки в нього безсило обвисли. Адам продовжував лежати між співрозмовниками, глибоко дихаючи цього разу уві сні, а не в непритомності. Йому сьогодні добряче дісталося.

– Тобі треба було одразу йти. Хапати хлопця і бігти. Він би нічого мені не зробив.

– Поки ця зміюка виконує свій шлюбний танець, перш ніж зжерти тебе? – скептично хмикнув ангел.

– Поки супротивник зайнятий іншими справами. Ми не домовлялися про взаємний порятунок, Ноа. Ти маєш вберегти смертного, а не бігати довкола мене!

– Ціною твого життя? Якщо можна врятувати обох, то я не збираюся допомагати тобі з самогубством, кидаючи на потіху грішним!

– Я і є грішний, Ноа, – відрубав Каїн, ривком встаючи на ноги.

– І довго ти збираєшся над цим страждати й кидатися назустріч небезпеці? – роздратовано кинув йому в спину Ноа, але співрозмовник лише байдуже смикнув плечем і зник у ванній, звідки долинув шум води.

Роздратовано штурхнувши стіну, Ноа зовсім не по-ангельськи вилаявся собі під ніс і потягнув Адама в кімнату. Поклавши хлопця на єдині меблі в кімнаті – широкий двомісний матрац, що лежав просто на підлозі, він поміркував, плюнув і звалився поруч.

***

Прокинувшись, Адам довго не міг зрозуміти, де він знаходиться і тупо лежав на боці. Спогади ніяк не бажали вишиковуватись в єдину картинку. Біла стіна навпроти й жорсткий матрац нагадували його палату, однак на цьому схожість закінчувалася. Крізь газети на вікні пробивалося сонце, зовні шуміли автомобілі. Поруч лежало два невиразно знайомих тіла, а на подушці височіли його окуляри, які він одразу ж начепив.

На самому краю, скрутившись під тонкою ковдрою так, що було видно тільки кінчик червоної коси, вмостився Каїн. Ноа фамільярно закинув на нього одну ногу, другу зігнув в коліні й підпер нею ноутбук, на якому було відкрито цілу купу статей. Вбивства, нещасні випадки, катастрофи – заголовки рясніли моторошними подробицями.

– Привіт, милунчику, – посигналив йому бровами Ноа, не підвищуючи голосу.