Частина 1. Нефілім. Глава 1

– Шановні пасажири, будь ласка, пристебніться та залишайтеся спокійними. Наш літак увійшов у зону турбулентност… – голос стюардеси раптово обірвався, на задньому фоні пролунало невиразне бурмотіння і крики. Літак із гуркотом труснуло, за вікнами блиснув яскравий спалах. Гроза посилювалася.

Дівчина на сусідньому сидінні панічно вчепилася руками в крісло. При різких ривках літака її лікоть смикався, боляче впиваючись у ребро сусіда. Очі в неї були заплющені, а губи беззвучно рухалися. Адам невиразно почув «Господи, спаси й збережи…» і зараз йому аж ніяк не хотілося скептично закочувати очі й відвертатися. Якби він пам'ятав хоч якісь слова, то, може, навіть б приєднався. Але від чергового струсу літака з голови вилетіли будь-які зв'язні думки, не те що молитви.

 Проходом промайнула стюардеса, раз у раз завалюючись в різні сторони й чіпляючись за спинки крісел. Їй у спину донісся переляканий гамір, один чоловік навіть спробував схопити за піджак, обурено щось вимагаючи німецькою. Не звернувши на нього уваги, стюардеса зникла за шторкою.

– Що відбувається?

– Ми падаємо?

– Та скажіть вже щось?!

– Ма-а-а-ам, мені страшно!

Адам відвернувся до ілюмінатора, намагаючись не піддаватися загальній паніці. Хоча що голоснішими ставали крики, то складніше виходило абстрагуватися. Навушники довелося відкласти на прохання персоналу, який наполегливо вимагав дотримуватися всіх вказівок. Власне, поки що ця була єдина.

У черговому спалаху блискавки промайнула невиразна пляма, щось велике звалилося з крила літака прямо в чорну безодню. На секунду блиснуло червоним, немов слід гальмівних вогнів. Від несподіванки Адам шарахнувся назад, але тут же припав обличчям до скла, намагаючись зрозуміти, що він побачив і чи не привиділося йому. Оправа окулярів дзвінко стукнулася об раму. Що це було?! Якийсь птах, а може життєво необхідна деталь?!

– Шановні пасажири, будь ласка, зберігайте спокій і дістаньте рятувальні жилети під вашими сидіннями, – стюардеса неприродно посміхалася, куточки губ немов приклеїлися до щік, тоді як очі метушливо смикалися від ілюмінаторів назад до людей. Зовсім юна, Адам чув, як вона перемовлялася з колегами, нервово уточнюючи технічні деталі. Це був її перший рейс. Тим дивніше, що на заклання і заспокоєння пасажирів випхали саме її.

Літак знову тряхнуло, світло в салоні заблимало і з хвоста почувся чийсь нервовий вереск. У такт лампам за вікном знову відгукнулася блискавка, освітивши обличчя пасажирів неприродним білим світлом.

– О боже, будь ласка… – на щоках сусідки блищали вологі доріжки. Мокрі вії затремтіли, але очі залишилися міцно заплющеними. Вона не відкривала їх відтоді, як почалася гроза.

Тряска дедалі посилювалася, літак деренчав, немов стара пральна машинка. Адам рефлекторно вчепився в спинку сидіння перед ним, проте бовтанка дедалі посилювалася. Якби не ремені безпеки, він давно вилетів із крісла або приклався б об щось головою.

ТРІСК.

Величезна гілляста блискавка пронизала повітря, лампи знову заблимали, а згори синхронно випали кисневі маски, викликавши новий спалах криків. Адам машинально втягнув голову в плечі, не одразу розібравши, що саме перед його обличчям. Він погано бачив у темряві, а після блискавки в літаку знову панував морок.

– Пасажири, надіньте маски! – пролунав здалеку голос стюардеси. Навколо лунали жалібні крики, сльози й ціла суміш істеричних криків різними мовами. Адам машинально виловив кілька знайомих французьких слів.

Клацання, приємний мелодійний звук і літак раптово вирівнявся, припинивши божевільний танець. Лампи загорілися рівно і спокійно, немов нічого й не було. Люди невпевнено озиралися, хтось сміявся, пролунали невпевнені оплески.

– Усе нормально? – недовірливо перепитала сусідка, повертаючись до Адама і відкриваючи очі. Пальці дівчини побіліли від сили, з якою вона стискала підлокітники.

Той відкрив було рота, як за бортом пролунав гуркіт і все навколо згасло. Цього разу остаточно. Літак увійшов у круте піке, повернувшись носом до землі й залишаючи за собою димний слід.

***

– Пасажирський літак Boeing 747-131, що виконував плановий рейс Нью-Йорк-Париж-Рим, розбився в околицях Іст-Моричес, штат Нью-Йорк. Загинуло 228 осіб. Загалом на борту було 212 пасажирів і 18 членів екіпажу. На місці аварії працює оперативна група…

Балаканину репортера з телевізора в коридорі переривав тільки мірний писк приладів життєзабезпечення. У вікно падали косі промені сонця, освітлюючи порожню палату і блідого пацієнта, що нерухомо лежав на ліжку. Обличчя закривала киснева маска і бинти, на видноті залишалися тільки закриті очі.

– Прийшов оцінити свою роботу? Мало тобі було лажі з літаком? – із втомленим несхваленням запитав голос.

Від стіни відокремився напівпрозорий силует, з кожним кроком наливаючись фарбами. Чорно-червоні лінії ставали дедалі реальнішими, аж поки не сплелися в людську фігуру.

– Я трохи не розрахував рятувальні заходи, – пролунала відповідь. Співрозмовника анітрохи не схвилювали чужі докори, голос звучав рівно і доброзичливо.

– Не розрахував? Ти мало не врятував літак, повний смертників. Замість того, щоб бути збитим грозою, він буквально розвалився на шматки! Ти взагалі уявляєш, як складно засадити лезо в паливний бак?!