Почувши це питання, я замислилася. Дивно, що я ще не втратила цю здатність, адже мислити можуть ті, хто існує.
– Чого б я точно хотіла, щоб мій брат пізнав спокій.
Чоловік хмикнув.
– А ще?
Він точно знав, що мені потрібно. Місце, де колись билося серце, горіло пекельним вогнем. Мої очі, що колись випускали сльози, були спустошеними. І слова вже самі випліталися в мої думки:
– Я хочу, щоб той вилупок зрозумів, що таке біль.
Яїр встав на ноги, і дивився на мене згори в низ.
– Часу обмаль, твого брата можуть привести в жертву. І якщо це станеться, Лівай стане...
– Богом... – перебила його я.