– І яким іменем я можу звертатися до тебе? – поцікавилася я.
– Яке тобі до вподоби. – Відказав мені незнайомець. Він високим і у гарній формі. Очі сонні, але зацікавлені.
– І що тобі потрібно, Яїре?
– Я б хотів, щоб ти перестала сумувати. – почав він. Яїр присів поруч зі мною, ноги розтягнув на даху храму, а ріки схрестив на грудях.
Я насупилася.
– З чого ти взяв, що мені сумно?
– Дорогенька, мені добре вдається читати почуття людей. Їхні душі відкриті моєму оку.
– І моя душа, на твою думку, сумує?
– Давай блище до суті. Маю для тебе пропозицію, я даю тобі силу.
– І що ж я маю дати взамін?
– А ти кмітлива. Як здогадалася?
– Для повноцінного обміну, потрібно щось віддати.
– Молодець. Ти б віддала мені свою душу, ти б служила мені.
– Що ти верзеш? – я трохи відсунулася від нього. – Ти дійсно вважаєш, що я на таке погоджусь?
Яїр усміхнувся.
– Я ще не завершив. Ти мені душу, я тобі силу. Це для того, щоб ти помстилася! Я ж бачу, тобі це дуже необхідно.
– Як?... – перелякано запитала я.
– Я ж кажу, душі відкриті моєму оку. Ти злишся, ти ображена. І що тебе втішить?