4 розділ

Аттіс пробуджується у обіймах яскравого світла і ранкового пташиного щебетання. Дитина посилено жмуриться і тре оченята, потім закриває обличчя долонями і мотає головою, проте сяйво не бажає відступати. Хлопчик понуро замислюється і стоїчно приймає поразку. Він навпомацки розбирає завалений прохід, у останню мить оминає потилицею підступну п'яту пророка і вибирається назовні. Упевнившись у безпеці задуму, засліплений ворон випростовується і потягується, але раптово блідне і завмирає з виразом глибинного жаху.  

Причина переляку Аттіса походить не з навали знівечених трупів і уламків старанно створених речей. Страх дитини також не зумовлюється глибиною вчинених гірським пагорбам порубів чи шириною потоків запеченого сурогату з каменю, плоті і бруду, котрий нещодавно розливався по вулицях ріками розплавленої матерії. Очі неспроможні нажахати хлопчика, адже нестерпне сяйво не пропускає до них нічого, окрім пекучої присутності. Переляк ворона росте навіть не з вересків містян далеких приміських городищ, сповнених повного безумства і передсмертної агонії. Аттіс надто вражений власною гадкою, аби помічати чи усвідомлювати щось інше. 

Думка шириться черепом, тисне і важчає, аж поки головний біль від зіткнень помислів з кістяними стінками стає зовсім нестерпним, і Аттіс знехотя випускає демку назовні. Проте озвучує пожоване питання він шепотом, надто наляканий гадкою про відповідь.

- Яке ж слово може нести такий посланець?

Після цих слів ворон відчуває полегшення і розслабляється, навіть спирається спиною на вцілілу частину бичачого гузна. Хлопчик задирає випалене обличчя до неба, здіймає обпечені руки і щасливо посміхається. Вперше за його життя сонце проливається настільки рясно.