3 розділ

Служителі сонця крокують повз темні комори і коридори, потім через просторі склади і майстерні, а вже за ними ховається читальний зал, з протилежного боку притиснутий пунктом призначення сонцепоклонників — овальною поляною часу. Мандруючи туди, чоловік і хлопчик охоплюють оточення однаково напруженими поглядами: Агатій вишукує ворога і невідривно роздивляється об'єкти, що загрозливо наближаються; Аттіс же, навпаки, уважно задивляється назад і журливо прощається з речами, які невмолимо віддаляються, перш очі встигнуть як слід їх вивчити. 

Сьогодні поляна часу скидається мініатюрою не так вже й смертельно забороненого святилища. Тутешня підлога викладена тесаними кубиками яскраво-жовтого піщаника, а тіні невеликих, усього в кілька людських зростів, каменів значно коротші за чорні відбитки височенних брил. На відміну від тих велетів, місцеві валуни сповіщають не про свята чи фазу року, але годину дня. Дотиком до поземної тіні центрального стовпа, вони десятиліттями допомагали адептам орієнтуватися у жорсткому денному розкладі. 

На цій загальнодоступній площі збиралися відпочити і потеревенити представники усіх каст, проте хлопчику поляна часу завжди видавалася надто голосною. Тепер овальна галявина запустіла і відчувається чимось зовсім іншим: не осередком галасу, сповненим руху, але безжиттєвою пусткою, всіяною кам’яними стовпами і непотрібними більше сірими накидками, котрі всі вони байдуже скидають. 

Окрім кількох просторих зал і тісних галявин, до зали часу також прилягає башта, зведена на підвищенні біля обриву. Тьмяний метал її безпросвітних стін ледь-ледь проглядається під пишними шатами віковічного бруду. Незвичний матеріал і химерні візерунки орнаменту вежі можна добре роздивитися лише біля самого фундаменту, допоки дістають швабри, віники і ганчірки старанних учнів, що захищають чистоту поверхні від частих нальотів несеної вітрами грязюки. 

До дбайливо доглянутої зони припадає овал дверей споруди, оточений темним обрієм. Портал зустрічає трійцю блиском нещодавно відполірованого золота. Уподібнений пір'ю попіл все частіше стинається з поверхнею вежі, але поки ще розбивається при зіткненнях і прямує обіймати долівку, не затримуючись. Припорошені золою люди зупиняються перед височенною структурою. Найстарший з чоловіків трохи переважає золоте яйце зростом і уважно досліджує узор проходу пальцями. 

- Відпочиньте поки. Мені знадобиться трохи часу. 

- Покваптесь, отче. Якщо убивця захопив лук, ми втрапимо у халепу. 

Сонцехід обходить кожен куток поляни і різко дриґає головою з боку у бік. Святий отець потягується і розминається, потім повільно тягне відповідь, як вже робив при зустрічі з помічником:

- Постараюся з усіх сил, але не знаю, скільки се займе часу. Пощастило, що я тоді ослухався старших — пробрався підслуховувати їхню розмову з представником гільдії, котра відливала ці незламні вежі. Довелося чути, як він демонстрував адептам розташування і механізми прихованого замку. 

Старець напружується і кілька хвилин стукає ключем по яйцю, потім змиває піт з лоба і присідає. Геннадій відпиває води з бурдюка і недовго відпочиває, потім вертається до стукітливої справи і неголосної оповіді:

- Я тоді вже був святим і сліпим, але недовго, і ще не надто добре орієнтувався на слух. У пам'яті лишився тільки химерний клекіт над потрібним місцем, наче одне варене яйце наносить нищівного удару по шкарлупі іншого. Саме той звук і намагаюся відтворити — знайти те, що інженер називав крихкою ділянкою. 

Сонцехід хмуриться і кидає позирк на дим у повітрі, опісля міцніше перехоплює кадуцей. Звертання чоловіка проливається гучно і твердо:

- Шукайте з благословенням Феба, отче, адже часу у нас мало. Я поки буду вас сторожити. А ти відпочинь, хлопче. 

Аттіс схрещує руки і енергійно маше головою.

- Ну вже ні, як же тут відпочивати? Я теж стану виглядати ворога. 

Кульга киває. Двоє сонцепоклонників обмінюються поважними поглядами і заступають на варту. Повітря важчає і ускладнює дихання, а голосіння битви насувається нешвидко, проте невідворотно. Кожна мить схожа на попередню, проте всяка наступна неухильно видається Аттісу все довшою і більш страшною. Невдовзі він не витримує напруги, і питає:

- А що нас очікує за золотим яйцем?

Агатій скривився і відвернувся. Відповідь Геннадія лунає здалеку і наче шепотом, але неофіту вдається добре розібрати кожне слово:

- У башті покоїться забуте диво. З числа тих, володіння котрими здавна приписували нашому Зібранню чи навіть самому Фебу. Там зберігається Радіус.

Дід безтурботно повертається до свого заняття, але відлуння кількасот спроб отця лягають важкою ношею на тіло Агатія. Око чоловіка сіпається після кожного удару, він прикусив губу до крові. Втомлений хлопчик гепається на розжарену лавку, встановлену у самісінької тіні, і притуляється потилицею до холодної сторони брили. Сонцехід кілька разів обійшов поляну по колу і спирається на жезл за спиною отця. 

Більша частина поляни вкривається пливучими плямами тіней від попелових хмар, за винятком блискучого ганку башти, де умиваються сонцем двоє чоловіків. Тіло Агатія рясно прикрашене плямами поту, а лице почервоніло від випитого вина і нагадує підрум'янений поросячий писок. Сумнівний зовнішній вигляд не зупиняє жерця, і він продовжує посмоктувати з глека напій, водночас ще рясніше вкривати червоними плямами губи й бороду. Веселощі хлопчика від подібного видовища швидко сходять нанівець, коли повертається відчуття, ніби за неофітом стежать. Цього разу напруга не минає швидко, але лишається і поступово зростає.  

Невдовзі сонце досягає зеніту і являє людям крихту минулої сили. У відповідь хлопчик совається на вкриту тінню частину лавки, а сонцехід бурчить і стягує просочену потом накидку. Перед очима Аттіса постає блідий, дряблий і вкритий вицвілими татуюваннями торс чоловіка. Забарвлення тулубу сильно контрастує з шиєю і руками по лікоть — зазвичай відкриті зовнішньому світу частини тіла кульги повністю вільні від малюнків і засмаглі до майже коричневого відтінку.