3 розділ

Аттіс раніше бував у цих коридорах, але завжди поспішно та крадькома, адже вони призначені для адептів з найвищими рівнями посвяти у містеріях. Сам хлопчик замаленький для будь-якої посвяти, тож йому навіть близько сюди підходити не можна, проте за проведені у храмі роки цікавість дитини неодноразово мала влучну нагоду скористатися перевагою над страхом.

Неофіт зі смутком усвідомлює, що розташовані тут експонати зовсім не такі цікаві й таємничі, як до того малював спішно кинутий погляд. Хлопчик про себе відмічає, що уява вкотре виявляється значно приємнішою за явлену очам дійсність. Важкі зіткнення кадуцея з підлогою ледве глушаться щільно вистеленими й м’якими персидськими ковдрами.

Сонячні зали неспішно переходять у нутрощі гори, де все більше стискають вікна та обмежують кількість світла, процідженого через різнокольорові скляні візерунки. Стіни тут заповнені сюжетами тріумфального народження нового сонця, святосяйного Феба, та його численними перемогами і досягненнями. Малюнки на гобеленах поступово і дуже знехотя відмовляються від солярних мотивів на користь астральних та хтонічних. Покрита вапном та фарбована в світло-жовтий цегла переходить у болючий етап поступового заміщення тонкими закрутами вирізаних у скелі сюжетів.

- Візантійські інженери добре постаралися, стіна відчувається продовженням породи.

Прокладаючи групі шлях через зародження закручених катакомб, отець Геннадій замріяно водить рукою по стіні. Помічник підмічає це та шепче:

- Шкода тільки, що для заповнення більшості її залів старатися довелося візантійським солдатам, грабуючи Та-Кемет і Персію.

Старець киває на згоду, але через деякий час додає:

- Солдати пограбували б їх у будь-якому випадку. Краще ці речі вже осядуть тут, на радість та огляд всім посвяченим сонцепоклонникам, ніж у маєтках знаті.

По мірі заглиблення сонячне світло перестає проникати зовсім та віддає виточений у горі прохід на милість факелів в руках і відсвітів далеких священних жаровень. Різьба навколишніх стін зображає митарства часів довгої ночі —  п’яти сотень років без сонця. На повсюдно вирізьблених гравюрах лютують численні чудовиська та наче знайомі хижаки і люди, але химерно спотворені, переповнені несхожими та зайвими рисами. Зрідка там зустрічаються населені звичайними жінками та чоловіками приховані поселення, печери чи ями, нечисленний люд котрих тиснеться до підземних вогнищ і вівтарів, або шукає тепла страхітливих істот та ідолів.

Аттіс вже добре знає один з центральних мотивів власного Зібрання, тож припускає, що трійця прямує до початку настінної оповіді. Адже народження нового сонця було після і розвіяло довгу ніч, вмить спаливши більшість породжених нею потвор. Зажурений думкою про можливу загибель цієї краси і мудрості, хлопчик ледве не плаче і звертається до сонцехода:

- І як тільки варварам могло спасти на думку зруйнувати таке місце? Можливо вони побачать, як тут гарно, і передумають?

Чоловік насилу стримує сміх і роз’яснює неофіту:

- Це навряд. Вони ненавидять нас, адже ми прославляємо чоловіка, котрого вони називають тираном, та кажемо простому люду нібито він ставленик божий.

Отець Геннадій голосно зітхає і вирішує вмішатись у розмову:

- Нехай, не без того. Вони звинувачують нас у розповсюдженні влади автократа, проте все навпаки: саме його ресурси, авторитет та численні поступки дозволили нам так швидко поширитися та врятувати ойкумену від нової довгої зими.

Агатій явно має на це іншу думку, яку й зціджує через зціплені зуби:

- Ага, а ще виняткове звільнення сонцепоклонників від одного з найважчих державних податків і виключне фінансування.

Старець грюкає рукою собі по лобі та задоволено промовляє:

- Ну от, це теж ввів Юстиніан! Про що я й кажу.

Сонцехід різко сіпається і розвертає старця. Хлопчик лякається, що він от-от ударить отця.

- То це воно? Настільки дешево ми продалися?

Голос Геннадія звучить тихо та примирливо:

- Як і ми, автократ прагне уникнути ще одних багаторічних заморозків та готовий зробити для цього все необхідне. Наразі він наш найкращий союзник.

Почута відповідь вражає сонцехода, і він роздратовано махає жезлом. Верхівка кадуцея відбиває ніс у мудрого обличчя з настінного барельєфу.

- Він тиран, кровожерливий вбивця! Юстиніан винищує і катує, розчиняє та переселяє цілі народи!

Голосне відлуння криків Агатія впевнено шириться коридорами і багаторазово вертається спотвореним ехо. Чоловік знов різко сіпається і обертається, потім рушить далі. Старець ледве його наганяє, та намагається утримати за плече.

- Друже, я не кажу, що ти не правий. Мені теж не подобаються методи Юстиніана, проте ми не маємо вибору. Після того, що автократ зробив із затонулою імперією, він — єдиний, хто має бажання та спроможність забезпечувати нашого бога необхідною кількістю послідовників. Навіть незважаючи на колишні чвари.

Сонцехід не відповідає, тільки пришвидшує ходу. Тісний незатишний прохід зміїться та ледве розсуває темряву перед смолоскипом чужинців. У слабкій присутності світла астральні мотиви неспішно пожерли хтонічні, тож тепер зі стін на групу звідусіль хижо зирять голодні зорі. Інколи поодинокі яскраві крапки складаються у знайомі вигини, а ті приймають форму зодіаків.

Знайомі хіба прадавнім людям констеляції зірок повзуть стінами та зацікавлено оточують потойбічного юнака в смішній червоній шапці. Настінна мозаїка наділяє фрігійський ковпак Мітри набором хвилеподібних зморшок, чиї вигини дивовижно нагадують малюнок з поверхні центрального менгіру забороненого святилища. Зображення у всій красі являє очам, як народжений поза сферою нашого світу пророк патрає Бика причинності, Баала, та позбавляє світ присутності його деспотичної Волі. Із розпоротого пуза тварини на білу шкіру проливається червона кров, яка стрімко перетворюється на вино. Верхів’я бичачого черепа зруйноване, а мізки обертаються священним хлібом.