2 розділ

Їдкий дим згарищ перемагає у протистоянні зі звабливими кухонними ароматами і гнітюче панує у повітрі. Щось голосно але недовго дзеленчить вдалині. Ігрища сонячних зайчиків стають все менш терплячими і плавкими, а ниркові камені з утроб далеких гір, здається, починають загрозливо повзти в бік Аттіса. 

Агатій випускає палицю, витягується і надовго завмирає. Лише його обличчя та руки трохи посіпуються, у такт тяжким віддаленим ударам. На тлі голосіння битви та агонії, а також легких потріскувань численних вогнищ, крики сонцехода видаються нелюдськими і химерними:

- Безумство! Навіть розмова про це порушує безліч державних законів!

Агатій намагається вирватись, проте міцна хватка Геннадія не випускає його. Як і рухи, слова отця настоятеля незрушні та плавкі:

- За це не хвилюйся, друже. Певен, автократ Юстиніан зрозуміє.

Сонцехід усе ж виривається, він трясеться та ще сильніше спирається на важкий жезл. Чоловік раптово зривається до полишеної недалеко кам’яної чаші з вином, та крикливо відповідає лише коли відпиває з неї:

- А якщо ні? А навіть якщо так — це все одно безумство! Дива химерні по своїй природі та неосяжні за суттю, як і божественна воля. Навіть ви не можете знати до чого це призведе. Натомість нищівність наслідків загравань з дивами відома усім!

Отець настоятель плавко рушає до співрозмовника, сідає поруч та кладе руку на плече.

- Віра у Сяйливого поступово згасає, а наш храм — важливий її символ. Якщо єретики сплюндрують та пограбують це місце, Зібранню сонцепоклонників буде значно складніше відродитися.

Агатій надзвичайно швидко допиває вміст посудини та роздратовано відкидає її у менгір.

- Ну то може й грець з ним! Ви не думали про це?

- Сонцеходе, що з тобою?

Питання Геннадія звучить зовсім не вороже, навіть співчутливо. Це повністю позбавляє шкутильгу запалу та на деякий час мови. Помічник знову сідає на лавку і хапається за голову.

- Вибачте... Останнім часом мені складніше віднайти спільну мову з нашим богом.

Отець повільно рушає до монумента та набирає нову чашу з вином.

- Не хвилюйся, Агатій, я давно це примітив. Кожен має право на кризу віри, вона іноді трапляється навіть у найвідданіших з нас.

Сонцехід здіймає голову та недовірливо дивиться на діда.

- Навіть у вас?

Геннадій ненадовго замислюється і посміхається, перш відповісти:

- Ха, якби. Мені таке не дозволено, я ж з дитинства святий. Ось, випий ще.

Агатій знову опускає погляд.

- Вибачте.

Старець віддає згорбленій фігурі чашу і сідає поруч.

- Друже, ти забагато вибачаєшся останнім часом, хоча тобі й немає за що. До речі, ти знаєш, як отці нарекли мене святим?

Сонцехід ледве трясе макітрою. Голос його теж проливається насилу:

- Ні, хоча довелося чути безліч байок.

Відповідь чоловіка викликає у отця настоятеля легкий смішок. Він каже:

- Га, не дивно! То було дуже давно, і чомусь ніхто не наважується спитати.

Старець відставляє чаші та кладе руки співрозмовника на своє лице. Він замріяно посміхається і неголосно воркує:

- На все воля сонця, Агатій. Мій рідний опідум був знищений волею Сяйливого. Подібно до твоєї батьківщини, у тому місці його прозивали Лугом. Лють Феба випалила усіх жителів містечка та ці очі, проте моє життя і віру зберегла. Отцям потрібен був символ надії та божественного благословіння, тож вони сказали народу, ніби я дарований богом, та назвали святим. До того ж, наступного ранку сонце засяяло сильніше і закінчило довгий період заморозків. З тим і поєднали мою святість.

Агатій нарешті підводить голову і дивиться на діда.

- Чим же Його прогнівили ваші односельчани?

Геннадій байдуже зводить плечима.

- Ніхто не знає, а я був замалим, аби втямити. З тих пір довелося чути багато різних версій, проте воля Феба неосяжна.

Голос чоловіка просочується співчутливим жалем.

- Воістину неосяжна. Певно це було дуже страшно.

Старець вовтузиться у прагненні всістися зручніше, трошки кумекає і відповідає:

- Страх теж був присутній, проте він швидко розтанув у палючому захваті. Тож що сталося, Агатій? Ти втратив віру у важливість нашої справи?

Сонцехід нервово підводиться, хапає кадуцей і робить кілька кроків убік. Він недовго мугикає, перш відповісти:

- Скоріше не вірю у виправданість методів її поширення. Пророк Мітра учив чесності, рівності та доброті. Проте сьогодні дії Зібрання сонцепоклонників скоріше нагадують владолюбних послідовників Баала. Чи не настигне нас Кадмове прокляття?

- Мені це теж не подобається, проте...

Чоловік здіймає тонко обвитий парою металевих змій посох та повільно простягає його верхів’я святому отцю. Старець обережно береться за жезл і задумливо гладить рептилій. Агатій трохи вичікує та продовжує:

- Саме гностики відкрили нам очі на природу Демона та Деміурга. Герметики також поділились безліччю знань і здобутків, їхній вклад у поширення нашого Зібрання непомірний. Тим не менш, сьогодні ми очерняємо та повсюдно полюємо на них, катуємо та вбиваємо.

Старець стискає руки на жезлі, його обличчя стрімко смурніє. Пишні брови зводяться, а з випалених очей течуть тонкі струмки сліз. Голос Геннадія трохи дрижить, коли він шепче:

- Так, єретики раніше дуже зробили для нас багато добра. Проте зараз вони розповідають, ніби наш Феб — це просто скупчення ламп, якими ллється крадене із чужих сонць світло. Вони навчають людей зневазі до богів та поширюють у ґрунті суспільного світогляду сіль скептицизму, через котру посіви нашого вчення не сходять належним чином.

Сонцехід відпускає руків’я кадуцея та швидко шкутильгає кудись поміж вкритими сукном нерівними пригорками. Розсипи полишених попід менгірами скель та пагорбів ненадійно укриті від плину нещадного часу товстими полотнами тканини. Через текуче сукно вони сочаться вигинами скарбів і статуй, зображень та культових предметів. Щоправда, на тлі величезних кам’яних монументів ці прикриті пожитки видаються чимось зовсім незначним: брудом чи сміттям, прихованим від погляду гостей стидливо накинутою згори скатертиною.