2 розділ

Троє сонцепоклонників прокладають шлях через обтесані лабіринти. Аттіс вже бував у цих коридорах, але завжди поспіхом і крадькома, адже вони призначені для адептів з найвищими рівнями посвяти у містерії. Хлопчик занадто юний для будь-якої посвяти, тож неофіту сюди навіть близько підходити не можна. Проте за проведені у храмі роки цікавість дитини неодноразово отримувала перевагу над страхом, і щоразу користувалася нею. 

Неофіт помічає у собі смуток, народжений усвідомленням, що розташовані тут експонати зовсім не такі цікаві й таємничі, як до того малював спішно кинутий погляд. Хлопчик подумки відмічає, що сформоване уявою очікування вкотре виявляється приємнішим за явлену очам дійсність. Ці думки ледь порушують зіткнення важезного кадуцея з підлогою, майже повністю заглушені щільним шаром м'яких персидських ковдр, і наче віддалений сморід крові, невдовзі підкріплений засохлими плямами на стелі. Аттіс хотів спитати про них, але так і не наважився порушити гнітюче мовчання. 

Сонячні зали і коридори неспішно занурюються у скелю — посилюють задушливу хватку на вікнах і обмежують кількість світла, процідженого через мозаїчні скляні візерунки. Стає все складніше розбирати символи з гімнів на честь народження нового сонця, а також його численних битв і досягнень, котрими розмальовані стіни. Візерунки з гобеленів поступово і дуже знехотя відмовляються від солярних мотивів, на користь мотивів астральних і хтонічних. Покрита вапном і світло-жовтою фарбою цегла заміщується тонкими закрутами нових сюжетів, вирізаних прямісінько зі скельної породи.  

- Візантійські інженери все ж добре попрацювали. Ці зали відчуваються продовженням гори. 

Отець Геннадій сповільнюється і замріяно гладить барельєф з пронизаною стрілами левицею. Агатій помічає це, відвертається, і цідить крізь зуби:

- Ага. Шкода тільки, що задля їхнього заповнення старатися довелося псам тирана, грабуючи Та-кемет і Персію. 

Старець киває на знак згоди, але невдовзі додає:

- Солдати пограбували б ті землі у будь-якому випадку. Краще вже ці скарби осядуть у храмі, на радість усім посвяченим сонцепоклонникам, ніж у маєтках знаті. 

Агатій відвертається і продовжує шлях мовчки. Вже скоро присутність сонця стоншується до непомітності, і віддає виточений у горі прохід на милість факелів в руках, а також далеких відсвітів священних жаровень. Непосидючі вогники скачуть і проливають нерівномірне світло на барельєфи і різьбу стін, які зображають митарства часів Довгої ночі — п’яти сотень кошмарних років без сонця. На детально вирізьблених гравюрах лютують численні чудовиська і наче упізнаванні люди й хижаки, але химерно спотворені, сповнені несхожих і зайвих рис. Зрідка можна побачити населені звичайними жінками і чоловіками замасковані поселення, печери і ями, нечисленний люд з котрих тягнеться до підземних вогнищ й вівтарів, або шукає порятунку у компанії страхітливих істот та ідолів. Потім на півстіни розтягнута панорама оточеного ворогами Іліону, чию облогу перервало прибуття Левіафана.  

Аттісу вже добре відомий один з центральних мотивів вчення Мітри, тож він робить висновок, що трійця мандрує назад у часі, тобто прямує до початку настінної оповіді, адже народження нового сонця було пізніше — воно розвіяло Довгу ніч, вмить спаливши більшість породжених темрявою потвор. Неофіт піддається журливій думці про можливу руйнацію цієї краси і мудрості. Хлопчик бореться з переживаннями, ледве стримує плач і звертається до сонцехода: 

- І як тільки варварам може прийти на думку сплюндрувати таке місце? Може вони побачать, як тут гарно, і передумають?

Агатій стримує сміх кашлем і відповідає:

- То навряд. Кочівники ненавидять слуг сонця, адже ми прославляємо чоловіка, котрого вони звуть кровожерливим тираном, і переконуємо люд, нібито він божий ставленик. 

Геннадій вмішується у розмову:

- Це правда. Єретики звинувачують нас у розповсюдженні влади автократа. Насправді все навпаки: саме його ресурси, авторитет і численні поступки дозволили нашому Зібранню швидко поширитися, і врятувати ойкумену від нової довгої зими. 

Обличчя Агатія явно демонструє незгоду з мовленим, а відповідь знову проштовхується через зціплені зуби:

- Ага. Ви забули згадати звільнення мітраїстів від важкого державного податку, а також виключне фінансування храмів державою. 

Старець грюкає долонею по лобі і задоволено промовляє:

- Ну от, то теж зробив Юстиніан. Про що і мова! 

Чоловік різко здригається, потім хапає старця за плече і розвертає. Хлопчик злякався, що Агатій от-от вдарить отця. Голос сонцехода сочиться гнівом і багаторазово відбивається стінами, навією передчуття бійки. 

- То це воно? Настільки дешево ми продалися?

Геннадій відповідає тихо і примирливо:

- Автократ готовий на все, аби уникнути ще одних багаторічних заморозків, як і ми. Наразі він наш найкращий союзник. 

Сонцехід скривлюється від почутих слів, і роздратовано маше жезлом. Верхівка кадуцея відбиває ніс мудрому лицю зі стіни. 

- Він тиран, кровожерливий убивця! Цілі народи, отче. Автократ переселяє і катує, розчиняє і знищує їх! 

Голосні викрики Агатія впевнено ширяться коридорами і вертаються підсиленим, багаторазово спотвореним відгомоном. Кульга спльовує і показово відвертається, потім продовжує шлях. Старець ледве наганяє сонцехода і намагається утримати за руку, поки пояснює:

- Друже, я ж не кажу, нібито ти помиляєшся. Мені теж огидні методи Юстиніана, проте вибору ми не маємо. Від падіння затонулої імперії, він — єдиний, хто має бажання і спроможність забезпечувати нашого бога необхідною кількістю послідовників. Автократ навіть милосердно закрив очі на колишні чвари.