1 розділ

«І перший ангел засурмив,
і настав град і вогонь, змішані з кров'ю, і кинуто їх на землю:
і третина землі згоріла, і згоріла третина дерев, і вся трава зелена згоріла.
*
*
*

І другий ангел засурмив,
і мов гора велика, вогнем розпалена, була кинута в море:
і стала третина моря — кров'ю, і вимерла третина створінь, що живуть у морі, і третина кораблів — зруйнована.
*
*
*

І третій ангел засурмив..."

Св. Іоанн 

ПОСЛАНЕЦЬ

Вирізані з утроб далеких гір камені здіймаються високо і тісняться півколом. Велети можуть пишатися незворушністю власної позиції, адже складаються у огорожу внутрішнього святилища ще з прадавніх часів. Та й службу шліфовані брили несуть цілком справно — надійно відрізають відкрите небу просторище від підігрітих сонцем коридорів і холодних печер. З зовнішнього боку муру, повз шари встелених гранітними квадратиками стежок і щільних мармурових стін, до монументальних сторожів лине маленький хлопчик, який водночас озирається і крадеться. Аттіс усе єство, сили і увагу присвячує прагненню лишатися непоміченим, а блага Доля поки що винагороджує його старання. 

Навіть левам і персам дозволяється приходити сюди лише кілька разів у рік — на честь найбільших свят. Численні сірі брили, кожна висотою щонайменше з десяток Аттісів, в такі дні повністю занурюються тінями у впадини календарних візерунків і формують релігійні мотиви. Розлогі композиції святкових зображень органічно вибудовуються зі стінних розписів, фресок і мозаїк, і доповнюються химерними отворами у огорожі. Коли жадібне очікування голодних впадин виправдовується і вони сповна укривають свій зміст від променів світла, затінені ущелини сповіщають жерців про настання важливих дат: весняного рівнодення, літнього сонцестояння, та інших. Їх неофіт теж мав давно запам'ятати, але на ті святкування годують не так смачно, тому він так і не спромігся. 

Огорожа подекуди зяє темрявою і жене протяги між стиками брил, проте злодій навряд через них пролізе, хіба недогодована собака чи дуже куца дитина. Худющий Аттіс знехотя відносить себе до останніх і рішуче користується перевагою: набирає повні груди повітря і насилу протискається через довгу крижану щілину, котра переносить неофіта із вкрай недоступного коридору до смертельно забороненого святилища. Дитина порушує правила не тому, що прагне смерті, скоріше навпаки: старші брати казали, що усі сонцепоклонники приречені на страшну загибель, але молодший твердо вирішив довести їхню неправоту. 

Хлопчик вивалюється з дірки, потім завмирає і прислухається. Він вже бував тут, тож занурення у чуттєве сприйняття невизначеності сьогодні виходить не надто протяжним. Найдовше було вперше, але кожний наступний візит вимагає все коротшого періоду шаленого калатання серця і повної непорушності членів, та й дається цей нехарактерний стан дитині все більш звично і легко. Сьогодні неофіт вичікує дуже недовго, перш рушити обережно видивлятися околиці, а довжелезну галявину обводить поглядом поверхневим, несфокусованим. Певно інакше він звернув би увагу на ледь примітне мерехтіння людської тіні з іншого кінця зали. Натомість хлопець з легким сумом жене від себе мішанину далеких викрикі, сповнених страху й болю, і журливо роздивляється плями ослаблого світла на ногах. 

Потім він звертає увагу і обертає заслужений гнів на постійні нападки вітрів, навіть погрожує їм кулачком. Мстивий Борей надуває хлопчика особливо крижаним подихом і змушує відступати до вкритих росою кущів. М'яке листя ніжно заколисує, а неофіт мрійливо жмуриться під променями і принюхується. З віддаленої кухні долинають дражливі аромати, які жорстоко мучать голодний шлунок і запалену уяву Аттіса. Дитячі відчуття загострюються і перетікають в уявлення про те, як страви скачуть на вогнищах і гримять посудом, а всередині казанів булькають і шиплять, у такт невдоволеному голосінню кишківника. Юнак дужче щулиться і силкується осягнути, яка ж доля спіткає напівготовий сніданок у майбутньому. Заспані служки поралися на кухні ще на світанку, але закінчити їм завадив тривожний галас з багатьох куточків Ольвії.  

Через діловитий шелест рослин, надривне гудіння дзвонів і різноманітні відлуння руйнацій прослизає обережне шурхання, а зі шкіри хлопчика ненадовго зникає ласкавий дотик Луга. Дитина насторожено здіймає голову, розтирає залиті червоними плямами оченята і оглядається, але не виявляє нічого підозрілого. Натомість сльозливий погляд неофіта проноситься через усю протяжність саду менгірів і помічає наближення двох силуетів. 

Згорблена постать впирається поглядом у долівку і задумливо тягнеться, а від входу її стрімко наздоганяє інша фігура, значно нижча і товща. Аттіс щосили втискається у лоскотливий кущ, всмоктує повні груди трав'яного аромату впереміш з кухонним, і спішно озирається у пошуку порятунку. Недовго думаючи, хлопчик довіряє власне спасіння пророку і шмигає до монумента Мітри. Оточений зграєю тварин-помічників, гранітний юнак у широкому плащі і надзвичайно смішному ковпаку нападає на біднесенького бика, гуртом кривдники легко оточують і жорстоко вбивають рогату худобу. Хлопчик кидає швидкий позирк на постамент тавроктонії і лізе у непроглядний сховок під масивними стегнами жертви.  

- Отче, заждіть!

Неофіт трохи вичікує і виглядає з-під бичачого хвоста. Кульга Агатій майже нагнав отця Геннадія. Схоже той не чує заступника, адже продовжує повільно тягтися. 

- Святий отець, зачекайте! Агов!

Надмірно тонкий і витягнутий силует старця завмирає і обертається.

- Сонцеходе! Тебе я завжди радий бачити, проте що ти тут робиш? Мій вибір пав на поляну менгірів саме через її нелюдимість. Маю швиденько покумекати і прийняти важливе рішення.