2

Подальший шлях ми долали вже разом. Так було цікавіше, адже в приємних розмовах, час злітав швидко та непомітно. До того ж поштовий комісар прохопився, що начебто добре орієнтується в цій місцевості і обнадіяв звісткою, що буцім наприкінці дня ми обов’язково доберемося до невеличкого містечка Жлутиці де зможемо не тільки смачно повечеряти, але й знайдемо дах над головою для ночівлі. Обіцянки сеньйора Чапека я прийняв на віру, хоча своєю поведінкою і він і його кучер викликали в мене певне занепокоєння. Ці два похмурі, непривітні і мовчазні чоловіки здавалося були наче не від світу цього.

Інша річ сеньйорита Ангеліна. Спілкуватися з нею виявилося для мене суцільним задоволенням. Поки її дядько безмовно сидів в глибині карети дівчина не могла вгамувати своєю ненаситну допитливість. Карооку чорнявку цікавило буквально все: як виглядає острів де я народився, які там мешкають люди, що вдалося побачити за час мандрівки? І ще безліч різноманітних запитань на які ледь встигав відповідати. Прямуючи на коні, поряд відчиненого віконця карети, я розповідав і розповідав, намагаючись дотримуватися придуманої мною легенди про своє походження.

Сумніваюся, що такій молодій панянці доводилося колись плавати морем, а тим паче відвідувати заморські острови і віддалені архіпелаги, а тому… Дещиця правди змішана з дрібкою побрехеньок і приплавлена дотепними жартами створили захоплюючу оповідку, від якої сеньйорита Ангеліна не могла відірватися до самого вечора. За весь день ми зробили в нашій бесіді лише одну нетривалу паузу коли в полудень зупинилися, щоб підкріпитися обідом. На диво, у сеньйора Чапека були настільки скромні запаси їжі, що мені довелося поділитися своїми нехитрими харчами з новоспеченими попутниками. Та я не якийсь жадібний скнара щоб пожаліти для зголоднілих людей кусень житнього хліба, головку козячого сира та шмат в’яленого м’яса.

Коли сонце вже майже торкнулося обрію ми нарешті добралися до мети нашої сьогоднішньої подорожі. Жлутиці виявилися невеличким провінційним містечком, що складалося лишень з трьох вуличок. На перехресті двох з них знаходився шинок «Півнячий гребінь» де ми сподівалися повечеряти та переночувати. Господар шинка, високий худорлявий чоловік, непривітно зиркнув на сеньйора Чапека і його карету з емблемою поштової служби. Вочевидь тут чомусь неприязно сприймали імперських чиновників і ставилися до них без особливої поваги.

Однак шинкар ні одним словом чи жестом не висловив свого невдоволення. На моє запитання чи можна тут замовити вечерю і місце для ночівлі спершу буркнув щось невиразне у відповідь. Та побачивши кілька срібляків в моїй руці вмить подобрішав і швидко пробубонів, що смажене м'ясо, грибна юшка і гречана каша незабаром будуть готові, а переночувати благородні гості зможуть в кімнатах на верхньому поверсі. Тільки коштуватиме це буде трохи більше тої суми яку я йому показав. Весь цей діалог відбувався в присутності поштового комісара, котрий мовчки стояв з таким незворушним виглядом, наче його це ніскільки не стосувалося. Я вже навіть грішним ділом подумав було, що сеньйор Чапек сподівається, ніби всі ці замовлення будуть оплачені з моєї кишені.

– Дядьку Іржі, давай спочатку виберемо кімнату для ночівлі, – подала голос сеньйора Ангеліна. – Я хочу переодягнутися і трохи перепочити. І можна вечерю мені принесуть туди?

Від цього прохання поштовий комісар смикнувся наче його проштрикнули гострим шпичаком. Він невдоволено скривився і сердито промовив до шинкаря:   

– Ви чули що сказала ця панянка? Спершу покажи нам свої покої. Потім принеси туди вечерю для дами. Я попоїм тут внизу, за компанію з цим благородним лицарем. А мій кучер ночуватиме сьогодні в кареті. Йому теж зготуй щось перекусити і нагодуй та напій наших коней. Тільки щоб все було без особливих надмірностей. Знаю я вас шинкарів. Всі ви пройдисвіти і халамидники, які так і намагаєтеся обдурити чесного подорожнього й витягнути з нього зайву монету. 

З цими словами він тицьнув отетерілому хазяїну корчми золотого дублона і гордовито випнувши своє кругле черевце рішуче подерся сходами на верхній поверх. Зробив це чолов’яга на диво прудко, якщо зважати на його огрядну комплекцію. Спостерігаючи за цією картиною я не міг позбутися враження, що енергії і спритності йому в цю мить напевне додавала його роздратованість і злість. Тільки чого тут так нервувати і лютувати мені було не збагнути? Ще одна загадковість, з яких буквально зітканий цей чудернацький сеньйор.

Кімнати що нам запропонували для ночівлі відразу припали мені до вподоби. Моя хоч і була невелика за розміром однак виявилася чисто прибраною, і в ній витав приємний аромат польових квітів. Дерев’яне ліжко з матрацом напханим свіжим ароматним сіном. Стілець що притулився в кутку і цеберко чистої води поряд нього. На підвіконнику виднівся навіть канделябр зі встромленим огризком свічки. Як то кажуть не кардинальські хороми, однак гріх нарікати, бо очевидно, що господар шинка дбає про комфорт своїх постояльців. Можливо тут навіть спромоглися якось вивести усюдисущих блощиць й тарганів, і сьогодні вдасться виспатися без їхнього надокучливого сусідства.

В задоволенні від побаченого я, швидко вмив собі обличчя та руки, і вирушив в гості до своїх попутників. Двері кімнати поштового комісара та його племінниці знаходилися навпроти моїх, тож вже за мить ми знову були разом. Приміщення в якому поселився сеньйор Чапек і сеньйорита Ангеліна виявилося трохи більше чим моє, однак теж тішило своєю чистотою та приємною атмосферою. Інтер’єр нічим не відрізнявся і це дещо спантеличило мене. Перша моя думка була – як же вони обоє спатимуть на одній постелі цієї ночі? Друга – з’явилася підозра, що чоловік та дівчина насправді не ті за кого себе видають, і насправді це не близькі родичі, а потаємні коханці. Ну а третя – це зрештою не моє діло, і у кожного є права на свої приховані секрети.