Ангели із собачими головами

Пройшов цілий день відколи мандрівниця покинула невеличке місто, де їй повідомили радісну новину, яку вона хотіла почути майже рік - море близько. Відколи вона вирішила, що це буде метою її мандрів, ще у хатині старого, що їй всьому навчив, місяці змінили одне одного, власне як і пори року, складовими яких ті являлись. І тепер, мчачи до омріяної великої води бачила навколо дерева із пожовклим листям, яке вже почало опадати, а у подорожах її тепер супроводжував холодний вітер, сірі низькі хмари, рідкі, але все-рівно противні короткі дощі, а сонце, якщо і з'являлось, то вже не обдаровувало її своїм теплом, а просто світило, аби ніхто не забував, що воно є.

Також їй повідомили, що для того, аби потрапити на море потрібно проїхати через ліс у якому, за свідченнями жителів, живуть страшні чудовиська. І звісна річ, ніхто їх не бачив, лишень з переказів старих людей відомо, що це люди з рогами та крилами. Мандрівниця скептично поставилась до цих історій, оскільки знала, що більшість таких історій придумують якраз такі як вона, аби трохи розважитись, і полякати людей, які ведуть осілий спосіб життя. очевидно хтось колись, також якийсь мандрівник, розказав їм щось таке, а жителі міста, через деякий час, йдучи лісом, у темряві чітко не розгледіли якогось дерева і зі страху їм здалось, що це справді якась крилата та рогата людина.

І хоч в це дівчина не вірила, цей образ, який вона вималювала у своїй голові, не полишав її протягом всього шляху. А коли нарешті на горизонті показався ліс, їй вже навіть стало цікаво, а чи правда там щось таке є, і чи побачить вона тих дивних людей. Мандрівниця не боялась, в будь-якому випадку небезпеки, готова покластись на своїх вірних супутників та охоронців: гвинтівку, два револьвери, ножі, а також невеличкий дамський пістолет, що вміщав у себе лишень два набої, який прикріплений до спини дівчини звичайним медичним лейкопластиром. Хоча виглядала дівчина не дуже бойовою, якщо враховувати її тендітне і струнке тіло, миловидне личко та гладенькі ніжки, які лиш частково приховували чорна спідниця і довгі, такого ж кольору чоботи. Тіло ж прикривалось від решти світу біла сорочка та синя утеплена безрукавка. На голові красувався темний капелюх із широкими крисами, з під якого виступало чорне, ніколи незаплетене довге волосся. На увесь цей світ вона дивилась байдужим поглядом своїх холодних і прекрасних блакитних очей.

В'їхала у ліс коли короткий день вже поступово наближався до кінця, і подумала, що доведеться їй сьогодні ночувати посеред дерев. Це мандрівницю зовсім не хвилювало, не дивлячись на те, що раніше нічлігом їй слугувало чисте поле, рідше якійсь будинки з такими зручними ліжками та подушками. Їхала вона вже не так швидко, оскільки земля тут була не дуже рівною, і в будь який момент існував ризик натрапити на якусь гілку, яму чи ще щось таке, не втримати рівноваги і просто впасти. Хоч на мотоциклі вже і увімкнена фара, це не страхувало від якоїсь неприємності.

У лісі ніч настала швидше, хоч коли мандрівниця дивилась догори, то крізь крони дерев таки ще бачила сіре небо, але вирішила не зупинятись, а ще трохи проїхатись, сподіваючись, що ліс не такий вже і великий і зможе покинути його. Та на обрій дивилась рідше, оскільки мусіла уважно спостерігати за дорогою, щоб їзда раптово не перервалась. Та все-таки, час від часу, кидала короткі погляди вдалечінь, де окрім дерев нічого не помічала.

Раптове видовище змусило мандрівницю вдарити по гальмах. У відстані кількох метрів від неї стояло кілька постатей, які викликали у неї відчуття страху, яке обіцяло дуже швидко перерости у справжній жах та паніку. Наявність зброї не захищали дівчину від цих емоцій, і найбільше, що їй зараз хотілось зробити, це якомога швидше забратись геть, але всі її рухи виявились скованими, тіло наче опиралось цьому бажанню, а очі невпинно дивились на освітлених людей із розпростертими крилами та рогами на голові. Увесь її скептицизм миттю зник.

Дивлячись на них, дівчина найбільше боялась, що вони поворухнуться, хоч якось, або ж заговорять. Але минуло кілька хвилин, та ніхто із тих чотирьох постатей нічого не робив і не мовив. Тоді ж мандрівниця, наче згадавши, що має при собі таки зброю, якою обіцяла собі скористатись у випадку появи чогось такого, таки зуміла розчепити одну руку і повільно і тремтячи потягнутись нею до кобури, при цьому не відводячи очей від тих жахливих істот. Навела на одну із них зброю, але так і не натиснула на спусковий гачок.

- Хто ви такі? - наляканим і тремтячим голосом спитала вона. Здається чи не вперше, за довгий час подорожей, її голос звучав саме так.

Відповіді не пролунало ніякої, ті постаті як стояли нерухомо, так і продовжили перебувати у такому положенні. Лишень тоді пролунав вистріл, після якого одна із постатей повалилась на землю, але, як здалось мандрівниці, дещо не звично, не так як це мала зробити людина. Інші ж, як і до цього, не зрушились з місця. Страх у ній вже зменшився, але не настільки. аби підвестись і рушити до них. Вирішила перевірити свої здогадки, націлилась і здійснила ще один постріл, і все повторилось.

Мандрівниця таки злізла з мотоцикла і повільно, міцно тримаючи зброю перед собою, повільно рушила до тих крилатих постатей. Не зводячи з них погляду і постійно очікуючи що ті, які впали підведуться і разом з тими, що ще стоять піднімуться на своїх крилах і нападуть на неї. Або ж стануть щось промовляти. якісь прокляття. Звісна річ, раніше вона не стикалась ніякою містикою. нічим таким, що б не можна було логічно пояснити, але  світ великий і не знати які секрети він приховує.

На одну коротку мить мандрівниця зупинилась, за яку встигла заховати револьвер і озброїтись гвинтівкою, яку також відразу ж наставила на одну із постатей. Але вони за ту мить нічого не вчинили, не зробили ніяких спроб напасти на неї. Все-рівно тремтячи всім тілом, дівчина продовжувала наближатись і нарешті, коли її та постать відділяло всього кілька кроків, вона знову вистрелила. Крилата та рогата людина, про яку розповідали їй у місті, як і попередні, впала на землю і дівчина відразу ж кинулась до неї, бажаючи дізнатись, що ж воно таке.