продовження

Саверіо грюкнув дверима автомобіля і рвонув, мов навіжений. 

-- Я хотів тобі допомогти, але ти дурепа, -- кинув він  навздогін.

Дитина народилася здорова і вчасно. Оксана взяла на   руки свого сина і притиснула до грудей. Поглянула в відкриті оченята, голубі-голубі, як небо. Максимко був схожий на неї і чимось на її матір. Це була її дитина, її синочок, несподіваний подарунок долі. В ту хвилину  Оксана зрозуміла, що вже ніколи не зможе його залишити або віддати. І якщо раніше вона подумувала залишити дитину в пологовому будинку, то зараз всі сумніви розвіялися, як дим. 

-- Ніколи і нікому, ти мій, ти тільки мій… -- прошепотіли вуста й поцілувала сина. 

Оксана розуміла всю складність свого становища, але мала трохи відкладених грошей, багато чим їй допомагали подруги. Вони тягнули їй все, що могли -- одяг, іграшки, їжу, навіть візок, який Люба взяла на роботі, де було двоє діток і сеньйора охоче віддала його. Додала ще  багато одежин та памперсів для маленьких дітей, бо свої вже підросли. Так потроху Оксана назбирала всього вдосталь. Страх поволі проходив. Приходила Ганна і допомагала їй. Вона ще не мала своїх онуків, але сказала: 

-- Готуюся, згадую і вчуся. 

Мала приїхати мама, але ще не зібрала з городу  урожай, тому й затримувалася. 

Одного разу подзвонив і напросився в гості  Саверіо. Прийшов, але великої зацікавленості  до дитини не виявив, не підійшов, не подивився.  Тільки здивовано роззирався по хаті, бачив, що все є і що Оксана не бідує, як він сподівався. 

-- Ти добре підготувалася.

-- Не чекав? А ми, українки такі, що нам біда вдіє. 

-- Витратила всі гроші? Як далі будеш жити? 

-- Чого це ти раптом захвилювався? 

-- Ти ж не будь-хто для мене.
-- Ой, не починай брехати, бо я вже не та Оксана, що ти знав. Не вірю я тобі.

-- Оксано, я хочу поговорити про серйозні речі. Ти вислухаєш мене?

-- Про що нам з тобою говорити? Ти хочеш записати сина на своє прізвище, чи женитися запропонуєш, Чи може совість прокинулася?  -- Оксана відверто знущалася з нього. 

-- Ні, все не те. Я хочу, щоб ти мене уважно вислухала. Ти ще молода і знайдеш собі чоловіка, але дитина завжди буде на заваді і зустріти когось, хто захоче взяти тебе з дитиною, шансів  не так багато. Я можу допомогти, знайти молоду пару, яка не може мати своїх дітей і шукає, щоб усиновити. Вони пропонують гарні гроші, ти не будеш поневірятися на чужині, а поїдеш спокійно додому і купиш собі квартиру, як хотіла. Подумай.  Допоможу тобі з документами, все буде нотаріально оформлено.

Оксана дивилася на нього й мовчала, бо не мала слів, щоб висловити свою ненависть. “Оцю людину, та ні монстра, вона кохала”. -- вихором пронеслося в її голові.  Вона підійшла до дверей відчинила їх і прошепотіла:

-- Геть!

Саверіо запнувся на слові, ще якусь мить дивився ошелешено на Оксану. Побачив в її очах стільки люті та болю, що, не сперечаючись, пішов до дверей.  Заплакала дитина, Оксана побігла до ліжечка, взяла сина на руки і повернулася до дверей.

-- Я дітьми не торгую,  ненавиджу тебе. Геть!

-- Оксано, дитині потрібен батько. Що ти можеш дати, коли сама не маєш нічого, приїхала, щоб заробляти на життя.  Хтось багатий та успішний дасть йому іншу долю. Навіщо тобі цей тягар, що заважатиме тобі влаштуватися в житті, знайти пару. 

Оксана пригорнула до себе сина і. легенько колихаючи, підійшла до Саверіо, набрала повний писок слини і щосили плюнула тому в лице. Не чекаючи такого, Саверіо на мить завмер, а потім люто рвонувся до  жінки. Він вже підняв руку, щоб покарати її, як раптом голосно заплакала дитина, рука сіпнулася й завмерла на пів-дороги.

--Ти ще пожалієш  про це, -- кинув злісно і зник у дверях. 

Оксана вибухнула плачем. Вона плакала, як ніколи, плакала й пригортала ще міцніше  свого сина, який відчуваючи материнський біль, голосив разом з нею.  

Зараз  Оксана плакала, як тоді в той день, коли вигнала зі свого життя Саверіо. Відтоді вона його не бачила, не чекала й не шукала. 

 Такою її застала Ганна, що приїхала,  дізнавшись про зникнення дитини. 

-- Як це сталося? Ти де була? З ким ти пила?

Запитання сипались  градом, Оксана плакала й розповідала Ганні про свою біду. 

-- Що ти думаєш робити? Треба йти в поліцію. 

-- Вони звинуватять мене,  -- хлипала Оксана.

-- Та ти й так винувата. Напитися при маленькій дитині, що може бути гірше. Ганьба!

-- Ганно, та не пила я багато.

-- А багато й не треба, досить, щоб пропити дитину. -- не  вгавала Ганна.

Вона злостилася й лаялася.

-- Тут щось не те. Як то може зникнути дитина? З хати… А ти точно пам’ятаєш, що ви дитину додому привезли? Чи може були такі п’яні, що загубили? Якось все це дивно і не тримається купи. Ми часто сиділи в тебе і нічого такого не було. Та ти й пити не вмієш. Оксано, ти когось підозрюєш? Я думаю, що це твій колишній, бо хто ще може. Воно така сволота, що все може зробити. 

-- Він щойно був тут.

-- Прийшов поспівчувати? Чи порадіти твоєму горю?  Ти подзвонила?

-- Так, я не знала що мені робити. Порадив йти в поліцію.

-- Це ми й без нього знали. А ще що порадив?

-- Заспокоїтися, бо я ще молода й матиму дітей.

-- Мерзотник! Його рук діло, без сумніву його. Давай, Оксано йдемо в поліцію.

В поліції їх уважно вислухали, більше говорила Ганна, бо Оксана плакала й не знаходила італійських слів.   Жінка літнього віку співчутливо дивилася на Оксану, пробувала її заспокоїти.

-- Не хвилюйтеся, я вірю, ми знайдемо дитину. Ви ще обіймете свого сина, все буде добре. 

Наступного  дня її знову викликали й допитали вже детальніше.  Їй повідомили, що порушено кримінальну справу про викрадення дитини.  Запропонували Оксані здати кров на аналізи, Було виявлено наркотик, що знаходився в вині і викликав сонливість. В квартирі провели обшук, вилучили пляшку недопитого вина, в якій знаходилася наркотична речовина. Сумнівів не було, що дитину викрали і що все було сплановано заздалегідь. Оксана  пила вино, а дівчата -- горілку. Вино залишилося ще зі старих запасів, які завжди поповнював Саверіо. Знову її допитували, ще і ще раз вона розповідала про свої відносини з Саверіо, про своє життя, про дитину.