повість

Ангели? Ні, демони!

-- Де наш син? Де  моя дитина!?-- кричала й плакала Оксана.   Розпачливий материнський крик краяв серце, проникав у душу.

-- Де наш син? Куди ти подів дитину?  Він маленький, йому треба маму. Навіщо ти забрав у мене сина? Звір! Ні, ти не звір, бо звір за свою дитину роздере на шматки, захищатиме і битиметься до кінця.  А ти, ти - монстр, ти чудовисько! Ти - людина без душі і без серця. Що ти зробив з дитиною? За що? Віддай мені сина!

Цей крик материнського тужного  болю зміг би розтопити льодовик, але не торкався серця чоловіка.  Саверіо мовчки спостерігав за жінкою, що билася в істериці, і курив, як завжди, одну з своїх улюблених сигар. Йому мало би бути жаль, але він не пускав  до свого серця таких сентиментів. Совість його не гризла, бо він попереджував одразу, що нічого в своєму житті міняти не збирається. Оксана своїм курячим мозком не захотіла  цього зрозуміти, а тепер плаче. І чого їй плакати? Молода, ще народить цілу купу. Ось і зрозумій цих жінок. 

Її дзвінок вирвав його зі сну, підняв з м’якого ліжка і змусив прийти. Саверіо був стомлений і  злий на себе, що залишив увімкненим телефон. Його ще хитало після поїздки, боліла голова. А тепер цей крик і ці звинувачення, виводили його з себе, але він стримувався, один Бог знає, яких зусиль йому це коштувало. Нервові жінки йому ніколи не подобалися, а істеричних --  терпіти не міг. 

-- Чого ти репетуєш? Чого кричиш? 

-- Ти що не бачиш, що дитини немає? Зник твій син, тобі байдуже, бо він тобі  був непотрібний. Це був мій син! Мій. А тепер його немає.Ти ж можеш допомогти, ти ж можеш? 

-- Чого це я маю тобі допомагати? Ти все вирішила сама, не слухала, коли я тобі давав поради. А зараз, чого ти від мене хочеш? Шукати твою дитину? Йди в поліцію.

-- Тому, що ти знаєш, я відчуваю, що ти знаєш,  де моя дитина. Саверіо, він маленький, йому треба маму, знайди його.

Оксана дивилася на нього поглядом повним благання і надії.  Вона чекала від нього допомоги, але Саверіо було байдуже, він не збирався навіть пальцем поворухнути заради дитини, якої він не хотів.   Головний біль тупим болем віддавав у скронях, а втома не давала йому зосередитися. 

-- Ти мені краще кави міцної  запропонуй, бо я встав з ліжка, спішив до тебе і не встиг собі заварити.

 Підсвідомо, не задумуючись,  Оксана сновидою пройшла на кухню, щоб заварити кави.

Саверіо подивився їй услід. 

Коли вони зустрілися, це була молода, весела, життєрадісна і красива дівчина, що  приїхала на заробітки з України. Познайомилися в інтернеті. А чого? Тепер так всі знайомляться. Саверіо посміхнувся:

-- Оксано, а ти пам'ятаєш нашу зустріч? Я пам’ятаю, ти така була гарна, а зараз на що звелася? Поглянь на себе в дзеркало, хіба ти  така можеш подобатися?

Оксана вражено замовкла і якусь мить дивилася на Саверіо, як на ідіота.   

-- Щоб ти здох, щоб ти пропав, щоб я тебе ніколи більше не бачила й не чула. Кровопивця, мерзотник, наволоч, дітовбивця! Ти  і тільки ти вкрав мого сина! Не прощу тобі ніколи, чуєш, ніколи! Чому, чому я тебе зустріла? Ти стільки біди мені приніс, ти  розбив, розтоптав всі мої сподівання. Згинь з мого життя навіки, чуєш, вовкулаче! Навіки! Назавжди!

Оксана кинулася на Саверіо з кулаками, готова була роздерти йому рота і вирвати  ненависні очі. Він спіймав її за руки і завів їх за спину, сили були нерівні. Оксані  від пережитого нервового стресу не стало снаги для подальшої боротьби. 

Саверіо не звертав уваги на прокляття, що сипалися на його голову,  на жіночий плач і сльози, на страждання й біль, на материнське горе й розпуку.  Він злісно усміхався:

-- Я тебе попереджував, що дітей мені не треба.

-- Як? Ти ж мріяв про сина схожого на мене, з твоїм волоссям і характером. Ти ж постійно шепотів мені на вухо, що могла би бути гарна доня в нас з моїми очима і твоєю вдачею?

-- А ти й справді повірила? Тобі це подобалося в ліжку, а я підігрував, щоб завести тебе.  Ти ставала такою сексуальною, такою ненаситною, гарячою та невтомною. Мені це найбільше в тобі подобалося. Це проста гра чоловіка й жінки -- вони хочуть чути, а ми їм кажемо.  Наївна дурепа, ти цього не знала? Я що, подібний на батька, який буде міняти памперси і цьомати в дупку немовля? Та навіщо мені ці клопоти. Ой дурна ти, дурна, що тут скажеш. 

-- Боже, це все була твоя гра, твій фарс, жарт? Яке лицемірство, який бруд, яка ти чорна й підла людина

- Ха-ха, а ти думала! Кохання-зітхання! Люблю жіноче тіло, а все інше не моє і не для мене. Хіба я тобі женитися обіцяв? Дитина без батька, це неприпустимо. Ну що ти можеш дати дитині? Ти -- чужинка без житла, без роботи, без нормальної спеціальності, без і ще сто раз без нічого… Нічого! Ти ще не зрозуміла -- хто ти є? Ким  виросте дитина біля тебе?

Саверіо випльовував ті слова зі злістю та ненавистю, жорстоко й брутально. Він розумів, що Оксана для нього вже пройдений етап, використаний матеріал і тому  не церемонився. А так було добре й чудово з нею. Гарна і зовсім неосвічена в плані сексу, що йому неймовірно подобалося. Навчив її всьому, чого хотів і що йому було до вподоби, вона була дуже старанною ученицею. Але все, кінець.

Оксана плакала тужно й надривно, вила й скавуліла… До неї ще не доходила вся правда і втрата, ще не усвідомлювала до кінця ту порожнечу, з якою їй тепер доведеться жити.

-- Це ж був твій син. Твій, розумієш, твій! Як ти можеш бути таким черствим?

-- І що це міняє?  Мені не треба дітей.

-- Максимко мав мої очі,  а рештою пішов в тебе. Він гарний, найкращий.  Я могла б його забрати з собою в Україну, він би ріс там зі мною. 

-- А тобі це треба? Приїхати з заробітків без грошей і з дитиною. Ти ще матимеш дітей, заміж вийдеш. Чого ти надриваєшся?

-- Віддай мені сина!

-- Чого ти причепилася до мене? Звідки я можу знати, де ти поділа дитину. 

-- Я!  Ти причетний до зникнення мого сина. Я впевнена. Він тобі був непотрібний, ти не хотів його. Це моя дитина, віддай мені мого сина. Злодій!  Ти пропонував його продати, що - забув? А я пам'ятаю.