Втрачена надія

   Оксана зачинила магазин і пішла додому. Сумні спогади знову огорнули її і сльози нестримно побігли по обличчю. Пройшло вже 4 роки, а досі боляче. Так наче і в той день, коли її мрії більше не стало. 

   Оксана завжди була щасливою людиною. У неї був хороший люблячий чоловік, власний бізнес, добрі батьки. До повноти щастя не вистачало лише дитини. І якось одного дня вона стала найщасливішою. В той вечір вона не могла дочекатися чоловіка з роботи, щоб розказати радісну новину. У них буде донька! Вона, як несамовита носилася по різних магазинах, скуповуючи маленький дитячий одяг, підгузки і пеленки. За кілька місяців усе вже було готово, залишалося лише чекати. Чекати на маленьку Емілію. Саме це ім'я здавалося їй ідеальним. Коли Оксана була вже на восьмому місяці вагітності сталося дещо жахливе. Її збила автівка. Хтось просто не зупинився, коли вона переходила дорогу. Вона пам'ятає лише удар. А потім лікарня, Оксана не пам'ятала, що сталося, але вона точно знала, що щось не добре. Її цікавило лише одне запитання: як моя донечка? Де моя донечка? Вона з жахом дивилася на живіт і розуміла, що дитини там немає. Її ніде немає, де ж вона? Де маленька Емілія? Оксана метушилася на лікарняній кушетці в пошуках доньки і лише повні очі сліз чоловіка відкрили їй жахливу правду. Емілії більше немає, її більше не буде.

   Декілька днів вона взагалі не говорила, лише лежала. Просто лежала, дивлячись десь у вікно. Їй не хотілося їсти, ходити, будь-що робити. І лише сон ненадовго виривав її з жорстокої реальності, тої, яку вона не хотіла приймати. Але найстрашніше було ще попереду, коли за рік вона прийшла до лікаря на огляд і почула: "Мені жаль. Але швидше за все у вас вже не буде дітей". З того моменту вона більше не була щасливою і не буде більше, певно, вже ніколи.

   І сьогодні дівчинка схожого віку з її можливою донькою знову нагадала про втрату. Втрату, яку не вдалося пережити. Її досі боліло, а в серці жила образа на того водія, на життя і, напевно, навіть, на Бога. Чому, чому її ангел-охоронець саме в той день відвернувся від неї і не зберіг її маленьку доньку? Вона повинна була жити, Оксана так її чекала! А тепер життя неповноцінне, недоречне, мрії розбилися, надія згасла.

…..

   Ми не можемо знати, чому в нашому житті стаються не добрі речі. Чому ми втрачаємо рідних або хворіємо? Але в цьому аж ніяк не винні ангели і, тим більше, Бог. Вони оберігають нас від багатьох бід, про які ми навіть не здогадуємося. Саме вони не дають нашій душі зіпсутися та загубитися у злобі. Втішають нас у час втрати і не дають розбитися. Їхні крила здатні не тільки літати, але й огортають нас у час біди та скорботи. Якби не Бог, світ вже би загинув від того зла, яким сповнений. І будь-що хороше не трапляється просто так. Це не випадковість і не виграш, і навіть не везіння, це все велика праця маленьких ангелів.

###

   Лара, мов на крилах, летіла з роботи. Їй дали премію і досить велику. Вона зможе купити своїй доньці омріяну ляльку. Вона вже бачила, як в очах малої розквітає радість. Ще кілька хвилин і вона буде в магазині. Обере найкращу подарункову коробку і покладе туди маленьку мрію.Але раптом вона впала, перечепившись за великий камінь. Підводячись, вона помітила, що її черевики остаточно порвалися. Ну як же так? Вона була за крок до здійснення цієї мрії. І тут так. Ні. Не можна втрачати надії. Майстерня. Може, там вирішать її проблему. 

— Вибачте, пані, але тут вже нічого лагодити. Ці черевики уже давно пора викинути, вони вже своє відходили, – сказав Ларі чоботар, віддаючи їй взуття.

   У жінки наче все рухнуло всередині. Надія, яка щойно розгорілася, одразу ж погасла. Вона стиснула в руці отримані гроші і вийшла з майстерні. Надворі вона дала волю сльозам. З напівбосою ногою вона покрокувала у взуттєвий магазин. У неї немає вибору. Вона мусить купити собі нове взуття і навіть, якщо обере найдешевше, на ляльку уже все одно не вистачить. Як же так? Відчай просто давив її, наче пригнув до самої землі.  Їй не хотілося довго вибирати взуття. Лара просто вибрала те, в якому було зручно і тепло, заплатила, взула і пішла за донькою.

   Небо вже темніло і лише білий сніг, що тихо злітав із нього, робив його світлішим. Лара так дивилася вниз, що ніяк не могла помітити маленького ангела, що кружляв неподалік. Він тут не просто так. Ангел прилетів зробити маленьке диво, яке зробить Різдвяну ніч особливою.