Зустріч з ангелом

  Усі знають, що у кожного з нас є свій ангел-охоронець. Але не всім відомо, що він не тільки оберігає нас, але й може здійснити наші заповітні мрії. Проте, це можливо лише раз у рік — в ніч перед Різдвом. Тоді Бог з неба посилає своїх ангелів, які здатні проникати в скарбниці людських сердець, бачити їхні мрії та бажання. Для здійснення мрій потрібно лише вірити в чудо Різдва та свого ангела.

                                              .......

   Місто кипіло життям. Люди були такі зайняті, що не помічали навіть один одного. Кожен кудись біг, щось купував і мало хто мав час просто посидіти, щоб випити кави. Різдво, безперечно, чекають усі. Але не всі у нього вірять і розуміють його суть. А суть його — у диві, яке змінило світ назавжди. 

   Вона намагалася побачити хоть щось хороше в цьому дні, та не могла, але потім знайшла в кишені куртки "чупа-чупс", який нещодавно їй дали замість решти в магазині й настрій трохи покращився. Забираючи дитину із садочка, вона дасть малій цю цукерку і хоча б у її очах зародиться радість. Вона не часто купує їй цукерки, не тому, що не любить, не тому, що вони псують зуби, а тому, що у неї немає коштів, щоб купувати їх частіше.

   Лара уже кілька років бореться з бідністю, але поки програє цей двобій. Вона зі всіх сил старається, працює на двох роботах, але коштів все ж не вистачає. Її маленька п'ятирічна донька у всьому намагається підтримувати маму. Ніколи не скиглить через те, що у неї мало іграшок, але все одно, як і всі діти, чекає, щоб мама купила їй ту ляльку, яку вони бачать щодня, проходячи повз скляну вітрину великого іграшкового магазину. Вона мріє, як буде розчісувати їй волосся, вкладати спати, одягати у різні красиві плаття. А Лара понад усе хоче подарувати їй ту ляльку, але ніяк не виходить назбирати потрібну суму. І ось скоро Різдво. Час для здійснення дитячих мрій. Але мрія її маленької Софійки навряд чи здійсниться цього року. І зараз, ідучи дорогою в садочок, вона стискає у руці "чупа-чупс" і надіється на диво, адже, лише воно зможе подарувати її дівчинці ту ляльку.

— Привіт, Софійко.

— Привіт, мамочка. Ти сьогодні швидше. Невже відпустили з роботи? – запитала Софійка, дивлячись на матір радісними очима.

— Так, сьогодні відпросилася швидше. Хочу провести більше часу із тобою. Ти ж знаєш, що перед святами завжди дуже багато роботи.

— Ага. Багато роботи й так мало тебе, – з сумом сказала дівчинка, одягаючи курточку.

— До речі, ось тримай, маю для тебе невеличкий смаколик, – сказала Лара, простягаючи малій "чупа-чупс".

— Дякую, мамочка. 

   Вони вийшли на двір. Було дуже холодно. З неба сипався пухнастий сніг, ховаючи собою сліди метушливих людей. Лара глянула на свої поношені черевики й відчула, як холодна вода просочилась крізь них, забираючи залишки тепла. Але потім перевела погляд на ніжки доньки. На них були новенькі рожеві черевички і їй стало тепліше. 

— Давай, зайдемо в "АТБ", купимо щось для вечері, – запропонувала Лара.

—Добре, купиш мені ще один "чупа-чупс"?

— Куплю, – відповіла вона, усміхаючись.

   В магазині було дуже людяно. Воно і не дивно, перед святами люди купують більше ніж зазвичай. Хтось купує подарунки для рідних, хтось смаколики для гостей чи просто для себе. Вітрини горіли яскравими гірляндами, а прилавки були повні смачної їжі. На відміну від інших покупців, у Лари в кошику було ще достатньо місця. Лише, стоячи на касі у черзі, Лара помітила, що Софійки поруч немає. Жінку охопила паніка, вона бігала по магазину в пошуках доньки, але малої ніде не було. Поруч з'являлися лише байдужі лиця, які її не бачили.

   Дівчинку мало цікавив продуктовий магазин, її наче манив магазин навпроти. Там продавалися мрії всіх дітей. Тут був найбільший вибір іграшок у всьому місті. Великі вікна відкривали перед Софійкою казковий світ. Тут жили іграшки. Великі та маленькі, вони жили у своєму світі, чекаючи на нову домівку. Навіть бездушним предметам потрібно, щоб їх хтось любив і забрав до себе. Софійка підійшла до вітрини. Там, крізь прозоре скло на неї дивилася її власна велика мрія – лялька. Вона була прекрасною. Великі виразні очі, кучеряве волосся до самих колін і розкішна сукня, оздоблена мерехтячим бісером. Дівчинка зайшла всередину. Тут було так тепло і надзвичайно казково. Вона була тут кілька разів із мамою, купувала книги та розмальовки, але ляльки в неї не було ніколи. Бо вона не хотіла будь-яку, Софійка була закохана у ляльку із вітрини.

   Оксана одразу помітила маленьку самотню дівчинку, що зайшла до магазину. Вона бачила її й раніше крізь вікно свого магазину, але та завжди була з мамою. Тож вирішила підійти познайомитися. 

— Привіт, маленька красуня. Подобається лялька?

   Софійка відвела погляд від дивовижної ляльки і поглянула на жінку.

— Добрий день. Так, ця лялька просто прекрасна. А як її звуть? – запитала Софійка, знову дивлячись на ляльку.

— Насправді, у неї ще немає імені. Але ти можеш вибрати для неї, яке захочеш.

— Справді? – радісно сказала дівчинка. — Тоді я назву її Емілією. Як думаєте, це хороше ім'я?

   У Оксани щось боляче стислося в грудях, вона мало не заплакала, але тихо відповіла: 

— Найкраще в світі. 

— Знаєте, моя мама обіцяла купити мені її на Різдво. Але я знаю, що не купить.

— Чому? 

— Бо у мене є скарбничка, куди ми разом відкладали кошти цілий рік на цю ляльку. Так ось, вчора я заглянула туди. Там їх немає.

— Може, твоя мама просто переклала їх кудись? Знаєш, мами завжди виконують те, що обіцяли.

— Ні, я знаю куди вони поділися, – сказала Софійка, показуючи на свої ніжки. — Мама купила мені за них черевички. А мені не сказала, щоб я не плакала. Але я б не плакала, бо я знаю, що вона мусила так зробити, бо мої червоні чобітки, які я носила минулої зими, стали на мене маленькі. Ляльці доведеться ще трохи зачекати на мене тут. Наглянете за нею, добре?

— Звісно. А знаєш, ця лялька особлива.

— Чому? – здивовано запитала Софійка.