Глава 9: Страшна правда

Усі стояли в шоці,а Крістіан був просто не задоволений і сердитий. Його бісило те,що Джо обіймалась з його найкращим другом! Його це виводило з себе! Він не міг на це дивитись і просто обернувся та пішов геть.
- Як? Звідки? – викрикнула Алекс.
- У… В мене щойно було… Видіння!
- У магів немає видінь!
- Це було більше як послання,а не видіння!
- Але від кого? – запитала Джорджія.
- Від ангелів! – різко сказав Джон.
- Як це? – запитала Алекс.
- Він один із безсмертних! Я впевнений!
- Цього не може бути! – викрикнула Алексіс,піднялась та побігла геть. Енді побіг за нею!
- Ми можемо це перевірити лише знайшовши озеро!
- То зробімо це! – сказав Нік і усміхнувся. Він зрозумів, якщо він безсмертний,то може бути з Джо.

Коли Джо обійняла Ніколаса вона відчула дивне почуття, таке раніше було лише з Крістіаном. «Дивно, – подумала дівчина, - невже з ним я зможу бути? В мене є до нього якісь почуття? Якщо є,то які?». З роздумі її вибила причина – сам Нік.
- Озеро знаходиться в горі!
- У середині гори? – перепитала Джорджія.
- Так! В печері! Я покажу де вхід! Але потрібно усім зібратись! Де Алекс, Кріс та Енді?
- Я не знаю! – сказав Джон.
- Я йду шукати з Ніком – Кріса,а  Джон підеш шукати ту закохану парочку!
- Добре!

Джону не сподобалось те,що він відчув. У нього був дар – відчувати потаємні бажання та почуття! І він відчув хвилю емоцій,які йшли від Джо та Ніка,коли вони були разом. Не було таких сильних почуттів навіть,коли дівчина була з Крісом,а тим паче з ним самим! Це розчаровувало його і  він розумів,що він мабуть справжній конкурент для нього. «Я так просто не здамся!» - подумав хлопець і дав собі обіцянку.

Спершу Ніколас та Джорджія йшли мовчки. Тишину розрушила дівчина:
- В тебе теж дивні почуття поруч зі мною?
- Так! Але чи такі як в тебе?
- Коли ти поруч у мені щось відбувається… Коли ти доторкаєшся до мене – по шкірі бігають мурашки, тіло ніби пронизує електричним током…
Дівчина хотіла ще щось сказати,але хлопець притягнув її до себе – і поцілував! Вона спершу хотіла відштовхнути його,але їй стало так спокійно і добре,що вона ще блище притягнула його до себе. За цим усім наглядав Крістіан. Він не міг цього більше терпіти.
- Я бачу ви вже знайшли озеро,якщо тут стоїте і обнімаєтесь? – роздражено сказав хлопець.
Вони відлинули одне від одного. Джо залилась фарбами. Їй було соромно. Вона знала,що Крісу боляче,але вона не могла нічого з собою зробити. Тепер вона зрозуміла,кого насправді бачила у своєму сні. То був не Крістіан,а Ніколас. Це він той крилатий незнайомець. Він справді один з безсмертних. Вона справді знайшла того з ким їй спокійно. І якщо він безсмертний,то вона зможе бути з ним! Але тут вона згадала,що вони стоять у лісі і з ними Кріс,який хоче пояснень. Першим заговорив Нік:
- Кріс! Розумієш…
- Так, розумію! Ти знав,які в мене почуття! Як мені погано через те,що я не можу бути з нею! Ти скористався тим,що у нас все погано! Ти мені більше не друг! І я радий,що і з тобою вона теж не може бути! – на кінець хлопець говорив із такою злістю,що Джорджії стало страшно.
- Ні! Ти нічого не розумієш! – з розчаруванням у голосі сказала дівчина. – Я думала,що щось є між нами,але це було не так. Я думала,що я тебе бачила у своєму сні,але це не так! І я можу бути з ним! Не знаю як,але він один з безсмертних! – останню фразу дівчина сказала навіть з гордістю в голосі!
- Кріс! Я не знав,що так вийде! Я не знав,що у мене такі почуття до неї! Спершу я гадав,що це лише дружні! Але в вечір перед відправленням сюди, Джо прийшла до мене! І я зрозумів,що глибоко помилявся! Після цього мені так же погано,як і тобі! До сьогодні! – хлопець подивився на дівчину і усміхнувся.
Від погляду його синіх очей по її шкірі пробіглись мурашки. Вона засоромилась від сказаного і її щічки почервоніли. «Як я могла цього не помічати? Як я могла бути такою дурною?» - ці думки забивали її голову!
- Я дуже радий за вас! – у його голосі було стільки болю,ненависті і суму! Було боляче на нього дивитись. Він обернувся і хотів піти.
- Стій! – зупинила його дівчина.
- Ні! Не хочу вам заважати!
- Крістіан! Зупинись! Ти нам потрібен! Ми знаємо де озеро!

Джон швидко знайшов Алекс і Енді. Дівчина сиділа на похилому дереві. Хлопець її обнімав. Вона плакала,бо знала правду. Вона догадалась декілька років тому,але не хотіла вірити у це. Ось тепер все буде ясно.
- Навіть якщо він не рідний…він все одно мій брат!
- Яка різниця чи він тої ж крові,що і ти!
- Я знаю його все життя! Він мені як рідний! Як батьки могли так вчинити з нами! Чому вони не розказали?
- Вони хотіли вберегти вас! – сказав голос з заді.
- Джон,що таке? – запитав Енді.
- Ми знаємо де озеро!
- Тоді вирушаємо до нього! – сказала дівчина.

Вони зібрались там,де розійшлись на пошуки. Джону не сподобалось те,як Джорджія дивилась на Ніка. Таке ж почуття було і у Кріса. Ніколас побачив заплакані очі «сестри» і залишив на хвилину Джо.
- Сестричко! Чому ти плакала?
- А ти не догадуєшся!
- Це нічого не означає! Ти – моя сестра! Ось що головне!
- Я люблю тебе братику!
Алексіс заспокоїлась. І вони могли вирушати до озера. Що там на них чекало ніхто не догадувався. Джон хотів поговорити з Джорджією. Нік залишив її на пару хвилин,бо хотів поговорити з сестрою. Джон скористався моментом.
- Як тобі новина про Ніка і його «сестричку»?
- Вони все одно як рідні! Але Нік пішов говорити з нею про те,як бути з батьками.
- В тебе з ним щось є?
- Що?
- У тебе з Ніколасом щось є?
- А тобі яка різниця?
- Ти будеш моя! – він сказав це і пішов геть.
Це почув Кріс і теж підійшов до неї. Теж вирішив поговорити на одинці.
- То кого вибереш? – різко сказав він.
- Тобто?
- Ну Ніка чи Джона? Крутиш голову не тільки мені,а ще їм двом.
- Я нікому голову не кручу! А з Джоном у мене нічого немає!
- Він так не гадає!
- Мені все одно,що думає він і що думаєш ти! – дівчина сказала це з такою злістю,що її сили почали діяти і хлопця вдарила сила,яка його відкинула назад. Це його вразило,а її настрашило. Нік підбіг до них.
- Джо що сталося? З тобою усе добре?
Дівчина кивнула.
- А з тобою Кріс? – хлопець подав йому руку,але той відштовхнув його.
- Обійдусь без твоєї допомоги! – він встав і пішов до інших.
- Що сталось?
- Джон і Кріс! Вони не хочуть щоб ми були разом! Джон хоче щоб я була з ним,а Кріс… я навіть не знаю чого він хоче. – голос у його голові прошепотів: «Краще щоб ти померла ніж була не зі мною» - це були не її думки,а Кріса.
- І що ти вирішила?
- Бути з тобою! – він підійшов до неї блище.
- А якщо… я не безсмертний!
- Я змушена буду забути про тебе! І тоді доля просто знущається над нами! І тоді можна просто померти,бо життя без тебе – не життя! – хлопець обійняв її та поцілував в лоб.
- Життя без тебе – це просто існування! Я тоді буду мертвим! – вона поцілувала його у щоку і вони догнали друзів.
Вони йшли довго. Джо була поряд з Ніком весь час. Він не відходив від неї. Алексіс це замітила.
- То ви разом? – запитала хлопця вона,відвівши його від дівчини на декілька кроків у сторону.
- Так! – у нього на вустах з’явилась усмішка.
- Вона ж ніби любить Кріса ?! І від коли це ти маєш почуття до неї?
- Це довга історія! Сестричко,не забивай голову дурними думками! Важливо одне – я щасливий! Скажи мені краще,що в тебе з Енді?
- Важливо одне – я щаслива! – вона усміхнулась і вони приєднались до Енді та Джо.
Усю дорогу Джон думав, як повернути Джо. Як зробити так щоб вона була з ним. Але нічого не йшло у голову. Але в нього з’явилось дивне відчуття. Це йшло від когось із присутніх. А саме від Крістіана. Це була – злоба, ненависть і смерть. Він задумав щось погане,але що? Хлопець вирішив розізнати,бо щось йому підказувало не з добрих намірів він про таке думає. І,мабуть,це відносилось до Джорджії та Ніколаса,та злобі Кріса на них. Джон не хоче щоб з дівчиною щось сталось,бо він її любить! І він повинен її захистити.

Кріс вирішив дізнатись навіщо Валентину дівчина. А потім віддати її йому,або вбити самому. Вона не дістанеться нікому. Ненависть до друзів пересилила ненависть до Валентина. Він хотів помсти. Його розбите серце вже не заживе. А вони щасливі. Це не справедливо!

Джон хотів вияснити,що він задумав. Йому потрібно стати його другом і вияснити це. Але Крістіан дуже замкнений у собі після усієї цієї історії. Але хлопець знав як з ним подружитись.

Джо переживала через хлопців. Вона боялась,що щось станеться. З усіма цими думками вони прийшли до печери. Вхід був звичайним. У середині було темно. Ніколас простим закляттям зробив так,щоб факели запалали. Вони йшли у зловіщій тишині коло п’ятнадцяти хвилин. У кінці печери було підземне озеро. Це було озеро правди!