29. Ці дні

 18/07/2025

                               Ангеліна

Щойно вбігла в коледж і знайшла потрібну аудиторію - здивувалася від цілковитої тиші. Прислухаючись до дверей, дійсно було тихо. Хм, дивно... Хіба студенти можуть так мовчати коли одні на парі?

О, ні... Скоріш за все вони просто втекли з пар, бо в групі Матвія у них зі мною сьогодні аж дві підряд, а не одна, а я проспала першу і півгодини наступної. Залишилось 45 хвилин до кінця...

Я судорожно підняла зап'ястя до рівня очей, щоб глянути на ручний годинник. Це кінець... Я отримаю першу в житті доганну, особливо враховуючи той факт, що директорка почала дивно до мене ставитися після того як я жила з тим ангелом в лікарні.

Та щойно відчинила двері...

- І саме тому вам потрібно знати про презумцію невинуватості. Запишіть на завтра прочитати вісімнадцятий параграф.

Що за... Той новий вчитель вирішив вести пару замість мене?

- О, вітаю, Ангеліно Анатолієвно - м'яко посміхнувсь, глянувши на мене з легкою ноткою суворості в очах.

- В... Вітаю... - запнулась, напружено оглядаючи всіх студентів.

Фух... Всі є, таки не помилилась аудиторією!

В очі одразу врізався шокований погляд Макса, і повна відстутність Матвія. Знову вирішив прогулювати? Що ж... Мабуть воно й на краще, бо забачивши його, я б точно почала згадувати, що було вчора вночі, а щось мені підказувало, що згадувати краще не потрібно.

- Вам бачу сподобалось користуватися моєю допомогою? - враз чується немов відлунням голос старшого вчителя.

- Що?!

- Мені продовжувати вашу ж пару замість вас?

Побачивши його припідняту брову я вмить випрямилась та трохи підбігла до нього.

Деякі студенти пустили тихі смішки. Воно й не дивно... Я точно зараз виглядаю як студентка, яка запізнилася на пари не вийшовши з запою, а той вчитель ще й старший за мене набагато, а я тут наймолодша з вчительок...

- Н-ні... Михайло Степанович, я... - сподіваюся правильно згадала його ім'я після похмілля - Я вже готова. Можете йти.

Він оглянув мене з ніг до голови та, підійшовши на крок ближче, шепнув у саме вухо:

- Ви точно впевнені, що готові до цієї пари?

- Що? Що за питання?! Звичайно готова! - агресивним шепотом відповідаю йому.

- Що з вашими каблуками?

- А що з ними?

Опускаю очі додолу і розумію... Один каблук білий, а другий червоний... ТА Й ЯКБИ Ж ТО БУЛА ЄДИНА ПРОБЛЕМА! Вони ще й... Вдягнуті навпаки. Той що мав бути на лівій нозі, стояв на правій і з другим така ж історія...

Ох... Як добре, що хоч Матвій мене такою не побачив сьогодні, інакше б це вже стало останньою краплею до чаші мого сорому!!!

Важко проковтнула ком в горлі, поглянувши в очі чоловіка, які ледь стримували тиху посмішку в собі.

- Я думаю вам варто вийти - знову продовжив шепотом.

- Так...

Я намагалася покинути аудиторію з максимальною гідністю, не втрачаючи повільної та легкої ходи, немов так і мало бути.
Нічого... Просто перевзую каблуки навпаки в туалеті, а те, що вони різних кольорів... Ну то то стиль такий. Так модно зараз!

Таблетки, які хтось залишив у мене вдома на тумбочці від похмілля почали діяти лише зараз у повній мірі і тому... Зайшовши в туалет, я була, м'яко кажучи, нажахана своїм лицем!

Я думаю усім зрозуміло якою була моя вчорашня ніч... Та скільки ж я вляла в себе вчора того драного вина?!

Матвій... Відчуваю, що всі відповіді зараз лише в його світлій голівонці, а не в того старого! Агх... Позвонити? Може мені дійсно є про що знати? Ні, зараз не необхідно!

Раптово відчула сильні болі внизу живота і одразу зігнулась...

- Агх! Лайно... За що...

Що це?! Невже те, про що я думаю?!!

Ні-ні-ні, будь ласка! Ще цього не вистачало! Я ітак уже достатньо спозорилась, а тут...
...

                                                                                   Матвій

Зустрівши маму у відділку поліції, я одразу ж хотів надерти йому пику. А коли ж іще?! Якраз час! Саме час, бо ж з лікарні нарешті вийшов, але... Мама як завжди на його стороні.

Та ще й веде себе так підозріло чомусь... Тричі скидає виклик в телефоні коли хтось дзвонить.

- Матвій, котику, дякую, що прийшов, але тепер можеш іти - лагідно говорила вона напівшепотом.

- Але ж я щойно прийшов!

- Ні, ти вже тут пробув годинку, годі з тебе. Діти не мають бачити проблем дорослих.

- Але я бачив їх все життя! Тож зараз нічого мені не-...

- Матвій! - раптово перебила мене - Прошу тебе йди на пари... Або додому - ніжно обіймає.

- Ох... - що ще залишалося? Обійняв у відповідь мою ніжну та крихку немов кришталь маму.

- Не залишайся тут надовго, бо той нелюд буде знову маніпулювати тобою і ще... Не дай Бог змусить тебе допомогти йому втекти.

- Матвій! Та ну що ти таке кажеш? Я в твоїх очах настільки наївна?!

- Так.

- Що? - різко розриває обійми, образливо нахмурюючись.

- Вибач, але це так. Я все життя споглядав твою наївність... Особливо щодо чоловіків.

- Ти... Ти як з мамою розмовляєш?!

- Я довго про це мовчав, але хтось мав тобі сказати, ти надто... Довірлива.

- Ти зараз хотів сказати інше слово? - прискіпливо вглядалася в мою душу своїми світло-блакитними очима.

- Я просто хвилююся за тебе! Поки ми сиділи у відділку, до тебе не раз дзвонив дехто під підписом "Мій ніжний".

Вона одразу здригнулась, намагаючись вирівнятись всім своїм маленьким тільцем, щоб зобразити впевненість.

- Ти... Бачив?

- Угу...

Тепер я теж намагаюсб в саму її душу зазирати.

- Це... Це не те, що ти поду-...

- Ти знайшла собі когось... Іншого?

- НІ! - аж вскрикнула від нервів на всю вулицю біля відділку.

Це все було б смішно, якби не так страшно насправді...

- Мам... - я різко схопив її за плечі - Скажи мені хто він?