28 глава. Мітка на шиї

22.04.2025 

- Тш-ш-ш, мовчи... - тихо вимовив, закривши долонею її вуста, щоб хоч так зупинити себе.

Ні... Що я роблю?! От що я зараз роблю?!!

Великі сірі очі окреслювали мене спантеличеним поглядом. І відколи це я опинився  на її ліжку над нею?

Ні, я просто був не в собі! Добре, що хоч до губ її так і не дійшов...

- Ммм?

- Вибач, поки що не зможеш говорити... - і сам не розумів чому я просто не міг встати та піти.

Якась невидима сила немов тримала мене тут, змушуючи і далі не відкривати її ротика долонею... Я злякався. Злякався, що якщо зараз хоч на мить побачу ті пухкі губи з ядовито-червоною помадою - то вже не зможу стриматися та дійду не лише до глибоких поцілунків, але і всього, що стосується нижче...

Я задумливо та напружено дивився в її очі. Проте дівчина в якийсь момент сама підійняла дві долоні догори та повільно зняла мою руку зі свого лиця. А я й не пручався, не став тримати силу в тій долоні. Дарма...

Щойно її вуста розімкнулися на волі, Ангеліна тут же стрімко підійняла голівку та поцілувала мої губи на коротку мить.

- ТИ... АНГЕ... АНГЕЛІНО?!

- Я знаю своє ім'я, Матвійку, а-ха-х - і так невинно хіхікнула собі, розслаблено опустивши голову назад на подушку.

- Безсоромна...

- Що? Ммм?! - видала тихий звук від здивування, коли я припав нестримно до її губ, немов до єдиного живильного джерела.

В кімнаті зривалися тихі зойки, видохи, ледь уловимі стогони сіроокої дівчини.

Я не міг зупинитися... ОХ, ТРЯСЦЯ, ТАК І ЗНАВ ЩО ЦЕ МОЖЕ СТАТИСЯ! Але яка ж вона солодка... Солодшої за неї ніде не куштував, а "куштувати" на жаль доводилося багато за життя...

Щойно наші вуста торкнулися тим гарячим немов обпікаючим дотиком, як вона сама розімкнула свої ще більше щоб дати глибший доступ. Коли мій язик увійшов, я вперше усвідомим, що до неї ні з ким не цілувався зі справжньою пристрастю...

- Ах... - видихає важко вмить коли я давав їй трохи можливості набрати повітря - Матві... Ммм...

Її мова вкотре обірвалася мною. Я почав любити це. Любити кожен прояв її прив'язаності до мене.

В якийсь момент по моєму тілу пройшовся легкий жар. Треба забиратися звідси... Та ні, навіщо? Вона що проти? І так два голоси почали боротися в мені настільки сильно, що я й не одразу помітив коли Ангеліна встигла обійняти мене своїми пухкими ніжками зверху під час поцілунку.

- Хе-е-е... - видихає - Ти... Ти мене цілував? - ледь чутно питає впопихах через важке дихання.

Її погляд на мить здався мені уже не таким п'яним і це нарешті привело мене до тями. Алкоголь міг вивітритися!

- Я... Ні... Спи! - швидко відпустив її лице та от сама дівчина не спішила відпускати моє тіло своїми довгими ніжками - Відпусти будь ласка.

- Дай... Відповідь на питання.

- Нічого не було, тобі все наснилося, маленька.

- Як ти мене назвав?!

- І от тому це ще одна причина вважати все сном - ледве знаходжу в собі сили, щоб спокійно всміхнутися так, немов нічого не сталося.

Зазвичай мені легко грати роль. Будь-яку роль. Особливо байдужість, але... Не цього разу.

Я провів ніжно рукою по її бедрах в колготках, щоб хоч так змусити ті пухкі ніжки відпустити мене від розслаблення. Це спрацювало. По її тілу пройшлось легке тремтіння від моїх доторків і вони розімкнулися та повільно опустилися назад на ліжко.

- Ти... Куди?

- Надіюся ти зможеш пробачити мене, Ангеліно.

- За що?

Закрив двері. Пішов похапцем в аптеку за таблетками від похмілля. Коли повернувся дівчина вже спала. На кухні побачив безлад, а в холодильнику одна лиш капуста.

Ох... Треба ще раз в магазин.

- Ой, та що ж не знімається?! А най його! Агх! - почувся гнівний крик.

Проснулася через годину знову?

- Що сталося, Ангеліно? - знову повернувся в кімнату.

- Ліфчик не знімається і в мене вже болять груди від того, що заснула з ним, ах... Поможеш?

Ох ти ж... Та це знущання! Підстава якась!

- Ні - сухо відповідаю - Я продовжу готувати, а ти знову засинай.

- Що?! Ну, Матві-і-ій! Допоможи мені! - благольно дивилась як дитина на мене в ліжку.

- Ох-х-х - важко зітхнув, закотивши очі - Окей! Окей... Але щоб потім зранку ти не пищала "А-а-а, збоченець, зняв мого ліфчика!"

- А-ха-х, не буду! - м'яко всміхається та, звільнивши руки з-під ковдри, чомусь потягнулася ними до мене вверх.

- Що ти робиш?

- Я думала ти знову ляжеш на мене або візьмеш на руки.

Я відчув як моє лице почервоніло... Та що ж це таке?! Але від одного лиш нагадування,  що я зробив це все добровільно, добровільно ліг на неї, мене аж вивертало від збентеження!

- А-ха-х, я таки маю сфоткати тебе червоним!

- Ей, де ти телефон дістала! Ану віддай! - я швидко вихоплюю з рук її телефон. ●●●

- Ну Матвііій! Поверни!

- Ні, і не треба дивитися так благально! Повертайся... На живіт.

- Навіщо?

- Так треба.

Вона слухняно лягла на живіт пічоя того як я розкрив її тіло від теплої зимової ковдри. Вона трохи затремтіла від холоду. Така безпорадна зараз...

- Уххх, мені холодно, накрий по скоріше!

Ахах, мені вже починає подобатись те як вона скигле немов п'ятирічна дівчинка.

- Зараз, почекай... Не ворушись, Ангеліно.

Я запхав руку під її білу сорочку та повільно і ніжно провів пальцями по шкірі спини, дійшовши до полоски від бюсгалтера. Вона видала тихий стогін вткнувшись лицем в подушку поки лежала на животі.

- Не обов'язково "шуміти"...

- Не знаю про що ти - абсолютно невинно заявляє.

- Підійми трохи руки...

- Ось так Матвійку?

- Так, молодець.

Повільно витягнув лямки ліфчика з-за її плечей та рукавів сорочки і... Таки зняв його з неї.

- Ммм! Нарешті-і-і! - розслаблено видала та маленька дівчинка.

- Ахах, тобі він що настільки заважав? - я трохи дивно дивився на її білий кружевний бюсгалтер з кісточками у моїй руці.