25 глава. Закоханість Насті або Повернення ангела

- Ало? Настю, ти де? Ти принесла мої документи? 

- Ні...

- ЩО?

- Ні, вибач, дещо сталося... - голос у неї був чомусь дуже сумним. Давно вже я не чула її такою...

- Сонечко моє, що з сталося? Чому ти така сумненька?

- Та я... - щось всхлипує собі там, а далі починається не зрозумілий набір слів змішаний зі слізьми - "Я абам мажду маха аріву!"

- Що?

- Ти розумієш мене? Ангелін! Ну от як?! Як таке могло статися зі мною?! Я ж завжди була дуже обачною з хлопцями! А тут повелася як... Не знаю.

- Оу, так, я розумію, тебе, але можеш повторити заново те, що було перед цим?

- Що?

- Ох, забий... Де ти зараз?

- Я... Я вже дуже далеко від коледжу! Ти мене точно не побачиш!

Раптом я побачила постать дівчини в чорнявій кепці з хвостиком. Стояла й вся ревіла з телефоном в руці у задньому дворі коледжу.

- Ем... Ага, так, не побачу. Я вибиваю виклик - немов байдуже кажу.

- Що?! А як же підтримати?! То така ти подруга Ангеліно?!! - немов завивається ще більшим плачем.

- БУ! - гучно видаю, обійнявши її ззаді, від чого остання аж кидає телефон на асфальт.

- АНГЕЛІНО!!!

- ОЙ-Й-Й, ВИБАЧ, НАСТЬ!

Я відпускаю її талію, після чого темна брюнетка нахиляється вниз за телефоном.

- Я відкуплю його тобі, якщо щось сталося! - одразу на автоматі процідила крізь зуби від напруження, та схоже, що дівчину взагалі не переймав стан її телефону.

Вона підійняла його швидко та так само швидко поклала до кишені, навіть не розглядаючи екран телефону. Глянула поближче, а на ній немов нема жодного живого місця.

- Мати Василева! Що з тобою?! Настю, на тобі немов лиця нема!

Я намагалася зняти її кепку, щоб розгледіти краще та дівчина чомусь одразу запручалася.

- НЕ ЧІПАЙ МЕНЕ!

- Що? Вибач... Я тебе образила?!

- Ні.. Я просто... У мене зараз не має настрою знімати кепку... Вона немов мй захисний бар'єр у стресовій ситуації.

- А... Зрозуміло... То що сталося розкажеш?

- Спершу обійми мене!

-Оу-у-у, іди сюди, Настусю-ю-ю! - лагідно промовляю, обіймаючи мою дівчинку -Ти ж знаєш, що за ці три роки стала мені, немов сестра?

- Угу... - тихо видає, обіймаючи так міцно-міцно мене у відповідь.

- Ти можеш мені довіряти, розкажи, що сталося, прошу.

- А можна в тебе вдома?

- О-о-о, вже так скромно в гості напрошується, а-ха-х!

- Ехех - сміється зі мною крізь сльози.

Моя маленька...

- Хто тебе так образив? М?

- Ненаю-ю-ю... - вже тихо бурмоче немов мала дитина.

- А-ха-х, добре, пішли до мене там розкажеш.

- Дякую!

- Ой, точно! Я ж мала після пар через кілька годин зустрітися з тим новим вчителем!

- ЩО-О-О?!

- Ай-й-й! Дирява голова!

- З ким -- з ким ти там намітилася на побачення без мого відома?! - уже просичала як хитра киця.

- Пхах, це не побачення, Насть!

- Ага, так само ти говорила про Матвія в лікарні і от що зараз...

- ХЕЙ!

- А-ха-ха-х!

- Бачу тобі вже краще! Не тре тебе підтримувати після чогось там!

- Ні! ТРЕ! ЩЕ Й ЯК ТРЕ, ЛЮБА!

- Хех, йдемо вже!

Ми пішли разом пішки через парк. Сльози Настусі вже висохли, показавши ніжне ластовиння на її щічках.

І все ж ніяк не збагну, з яких це пір носіння чорної кепки почало допомагати їй у стресосвій ситуації? Вона впевнена в собі дівчина, яка завжди любить ходити з високо піднятою та "відкритою" головою.

- Відчиняй по скоріше - раптом немов дзиґа завелася просто коли я встромила ключ у двері своєї квартири.

- Добре-добре, куди нам поспішати?

- Як куди?! Ти ж іще моєї історії не чула, а вже на побачення скоро маєш іти!

-Ох! Всю дорогу тобі це повторювала НЕ ПОБАЧЕННЯ ЦЕ!

- Ой, та кому ти то звиздиш, Ангеліночко - робить максимально смішний тон та лице, що мимовільно пробиває мене саму на сміх.

- Я бачу наша дівчинка у траурі вже знову повеселішала.

- Ні, зо-о-овсім, ні! Мене просто гріє думка про те, що прямо зараз я прийму гарячий душ у тебе ^^.

- А, ясно... Стоп, що?! - і щойно двері відчиняються, вона немов хитренький щурик забігає першою в МОЮ квартиру.

- Ти...

- Вибач, пам'ятаєш, тоді коли ти боялася ночувати в своїй квартирі через страх того, що Діма може знову прийти туди і спершу подзвонила мені, просячи щоб я тебе у себе прийняла? Я тоді відмовила тобі, тому що говорила, що у мене дуже багато родичів понаїхало, і ти в лікарні залишилася. Так от, ті "мудрі" люди досі не виїхали з моєї двокімнатної квартири! Ти думаєш я завжди встигаю прийняти душ перед тим як кудись піти зранку? Звичайно, що ні! Тому будь ласка змилуйся наді мною,бо я зараз живу, мабуть, навіть гірше ніж цигани!

- Оу-у-у... Ну добре йди.

- Дякую-ю-ю, люблю тебе!

- А-ха-х, і я. Рушник можеш рожевий взяти.

- Добре!

Замкнула двері, зняла свої каблуки на тонких шпильках та поставила їх разом із кросами Насті у шухляду.

Мабуть, для всіх зі сторони ми виглядали надто контрасними подругами: одна постійно ходить в облягаючих сукнях та елегантних шпильках, а інша немов зійшла з журналів моди 90-тих - постійно виглядає неначе якийсь малолітній вуличний розбишака.

Ох, а їй уже 20!

- І коли ти подорослішаєш, Настюсь - закочуючи очі, сказала радше сама до себе, не сподіваючись на те, що та мала з душу почує мене.

- От сама і продовжуй дорослішати! - буркає з-за закритих дверей - Тобі ж все мало! Хочеться виглядати ще більш модельною, ніж всі моделі світу!

- Що за... Пхах! Ще би що сказала? Я тобі прямо зараз вимкну гарячу воду і простудиш собі щось!

- Та я ж просто жарту-у-ую, Ангелін!

- А-ха-х, от таким тоном і говори зі мною поки в моїй хаті!

Чую як шумить вода.

- Я зайду на хвильку руки помити?

- Добре.

Вона закрилася у душовій кабіні, яка була напівпрозорою лиш в деяких місцях. Я швидко помила руки та особливої уваги не звертала на скло, в якому була дівчина, але... Випадково погляд перекосився і я побачила її ступні, що були в окровавленій воді.