22. Він не знає? або Все змінилося

                                     Макс

- А-ха-ха-х! Яка кумедна та потішна! Ангеліна немов малолітня дівчинка, яка вперше закохалася, передивившись рожевих серіалів про-... Ах?! Що за... МАТВІЙ?!

Щойно я завернув кудись вправо у бік від палати, в якій вона лежала, як раптом з якогось фіга той блакитноокий блондин немов навіжений притиснув мене до стіни між палатами. Просто потягнув ззаді за комір одягу, і ось я вже тут! Він був такий лютий, що я вперше навіть злякався його лиця.

- Матвій, ти чого?!

А я ще думав, що коли вона знепритомніла, то він дуже розізлився вперше. НІ! От зараз він дійсно став сам не свій! Немов його душа вийшла з тіла і зараз там було якесь чудовисько перебуває...

- Хто дав тобі право так із нею розмовляти?! - крикнув, але на півголоса, щоб медперсонал не звернував на нас уваги між кімнатами. І так неприємно тримав мене досі за комір над шиєю, немов уже душити ладен був!

Я вам кажу, в його очах була нефальшива жага до вбивства! Чи може я надто відреагував... Та все ж, ні, Матвій дійсно змінився!

- Ти... Ти про що?!!

- Не корчи з себе дурня, Залучний! - прямо таки гримнув моїм тілом по стіні, відсунувши двума руками за комір на мить так, що моє тіло ледь не піднялося.

Звідки в ньому стільки сили?! Він ніколи не давав мені здачі... До цього моменту.

- Я знову питаю: хто дав тобі право так розмовляти із нею?! - сичить, а очі немов кров'ю заливаються.

Він був ладен з'їсти мене... Вени на його лиці аж трохи вилізли від гніву. Шкірив зуби, прикушуючи сильно щелепу, неначе намагаючись тим хоч якось стримати себе від зайвих дій.

- Я... Я... Матвій я...

- Відповідай! - він явно цілився мені в лице кулаком, та в якийсь момент все ж перекосив його напрямок в моє плече.

- Ай! Та розслабся, Загребельний! Не чіпав я твою дорогу Ангеліну!

На мить мені здалося, що ключиця плеча, в яке він вдарив, немов зрушила зі свого звичного місця... Ах, дуже неприємне відчуття! І навіть не було видно, що той доклав хоча б половину своєї сили! А я раніше думав, що Матвій нікому не давав здачі не через свою доброту, а через слабкість. Ні... Через доброту. Тільки через доброту!

- Уф-ф'ф... Ти-...

- Присягаюся, я був би ладен зараз "намалювати" на твоєму лиці два фінгали! А ще якщо виявиться, що ти довів її до сліз... Єдине, ти чуєш, ЄДИНЕ, що стримує мене - це доброта твоєї мами! Совість не дозволить відгамселити тебе, бо щойно випадково побачив чек на рецепшині, який вона сплатила за моє лікування тут... - дихання його було важким, постійно не зводив очей з моїх, тримаючи дистанцію на відстані лиш трьох сантиментів.

- Матвій, я ніяк не ображав її!

- Тоді, що це було? А?! Все те, що я почув!

- Ти... Ти довго там стояв?

- Достатньо довго щоб зрозуміти, що ти знущався з неї! Ти хотів щоб вона благала тебе не говорити нікому. Хотів щоб добре поблагала, та в кінцевому результаті ти б все одно видав її! Макс... - наблизився до мого вуха - Не змусь мене довести тебе до того, що сам будеш благати мене не вбивати тебе.

- ЩО?!

- Ти все почув - різко відпустив мій комір та відійшов від мене, зробивши при тому свою ходьбу такою спокійною та умиротвореною, як ніби нічого і не сталося.

Медсестри в коридорі лагідно віталися і з ним, а він м'яко посміхався у відповідь, не залишивши на лиці і краплі гніву... Я був шокований... ПХАХ! ОТ ЖЕ Ж! ЯКОГО #$% ЩОЙНО СТАЛОСЯ?!!

Ніхто не бачив мене, бо я продовжив залишатися там у маленькому темному коридорчику між палатами.

Від страху я навіть не подумав сказати, що РЕАЛЬНО просто жартував і не збирався нікому видавати її почуттів!

- Він... Погрожував мені? Погрожував вбити мене? - мимовільно прошепотів вголос.

Тільки зараз відчув, що моє серцебиття було прискорене. Чому?! Я так злякався? Та ще й кого?! Його блін! Тьфу! Та страшними були не його кулаки, а лице. Те обличчя немов стало обличчям якогось чудовиська! Буквально вмить з того янгола на лиці він перекинувся на монства, а потім назад на янгола щойно повернувся у загальний коридор!

Але, стоп... Чи не значить це, що Матвій правда закоханий в Ангеліну?! Він геть не був здивований коли підслухав про її почуття в палаті, правда ж? Немов вже давно здогадувався про них... Знаючи його досвід з жінками, йому подібне помітити як два пальці об асфальт, але... Схоже, що він дійсно сприймає її почуття всерйоз. Та все ж я б міг і не подумати, що він відчуває до неї щось взаємне, тому що той "святий" завжди захищав усіх дівчат та жінок, яких я міг якось спровокувати на конфлікт, але це вперше коли він заступився за когось із них переді мною фізично... Правда ж вперше? Так, вперше!

Я в шоці... Повірити не можу! Ці двоє насправді-...
...

                                Матвій

Я все ніяк не наважувався зайти до палати. Зараз вона мабуть думає, що я уже все знаю, бо Макс щойно розповів мені, проте... Я давно вже знав. Я знав прекрасно, бо почув сильне серцебиття та м'якість її тіла, яке постійно відчувалася при наближенні мого до неї. Цього просто неможливо було не розпізнати для мене. А під час наших довгих обіймів я відчував як тіло дівчини немов трохи слабло та ставало таким ватним, що здавалося от-от засне на моєму тілі. Що й сталося одного разу коли вона заснула на мені прямо настоячи поки ми обіймалися вночі в палаті дивлячись на сніжинки у вікні (це було в книзі).

Ех, а я так хотів ігнорувати факт того, що знаю це... Стривайте-но, а що мішає і зараз ігнорувати? Зайду та прикинуся, що Макс мені не говорив от і все! Все ж просто, правда?

Я не хочу відштовхувати її почуття словесно, тому, що зроблю їй боляче. Чесно кажучи, я усвідомив, що був би не проти дружити з нею все своє життя... Подумати тільки! Через неї я вперше сказав, що "все своє життя" робитиму щось, хоча до цієї пори думав, що коли випишусь з лікарні, то незабаром вб'юся.

Не знаю як, але тими своїми надокучливими та веселими розмовами в палаті протягом цих місяців Ангеліна немов дала мені поштовх до чогось нового з бажань...