21. Її почуття розкриті

Проди давно не було, вибачєюсь не було натхнення ні до чого в житті... Та тепер є. перша Закоханість творить чудеса ^^)

І от як тепер мені проводити пари коли там на них десь буде сидіти цей гарячий спокусник?! Від одного лиш погляду на нього я тепер не можу думати ні про що інше, окрім... Окрім нього самого! І...

- Ох, коротше кажучи, я покличу вам лікаря. Добре, що ви отямились. Я радий... Я правда радий, що з вами все добре, Ангеліно, але будь ласка більше ніколи не ризикуйте так життям через мене - повторив уже більш лагідніше, а не сварив мене як раніше.

І глянув вмить з такою ніжністю у мої очі, відкинувши ту гарячість і гнів, що я розтанула ще більше... Ах, немов спокушає ще більше... Що б не зробив, що б не сказав і як би не глянув на мене, а я просто розпливаюся у посмішці...

Невже я дійсно... Закохалася в нього? У свого студента?! Ах... Зараз це вже просто неможливо заперечувати навіть у самих своїх думках! Тепер так очевидно? Ну чому...

- Ангеліно? - перепитує, дивно дивлячись на мене, а я не розумію причини...

- Що?

- Чому ви так... Дивно посміхаєтесь?

- ЩО?! - різко здіймаюсь з ліжка головою, а потім одразу ж падаю назад на подушку від запаморочення.

- Обережно!

- Ми вже тут! - почувся голос Макса, а поруч з ним стояв трохи сполоханий лікар.

- Ну нарешті - несподівано буркнув ангел.

Матвій взагалі почав все частіше виявляти емоції, які раніше були геть не властиві йому. Чому? Все через мене? Так сильно хвилювався за мене? Ох-х-х, дурна! Звичайно, що він буде хвилюватися якщо з тобою щось станеться саме через його батька, бо може думає, що після моєї смерті мої батьки засудять його сім'ю на великі гроші! Все ж очевидно! А просто через саму мене навряд чи він би став... Все ж я відчуваю, що ця симпатія однобока... Не взаємна... Ні.

Тепер... Тепер коли я перестала ховатися від своїх почуттів хоча б у думках, то стало трохи боляче. А потім і не трохи буде...

- Зараз ми перевіримо ваш пульс і тому подібне, а потім думаю в один день випишитесь двоє - оптимістично посміхаючись, заговорив лікар, а я все не могла відвести очей від постаті ангела, яка повільно "вилітала" з нашої палати.

Йому, мабуть, у важкість було постійно стояти тут і бачити мене в такому стані. Думав може дійсно помру від лап його недобатька.

В майбутньому Матвій би й не згадав мене... Ні?

- Пульс у нормі, зараз ще послухаю серцебиття.

- Угу...

- Ангеліно Анатолієвно, що з вами?

- Все добре, Максим...

Це не справедливо! Ну чому я закохалася в хлопця, який молодший за мене?! Їх же усіх завжди тягне на молодших дівчат! А-а-а... Ну чому-у-у...

- Серце не болить?

- А? Що спитали?

- Серце у вас не болить?

- Болить лікарю... Дуже... Дуже болить! Ще ніколи так не боліло!

- Що-що?! - майже одночасно перепитав Макс з ним і я одразу ж прийшла до тями.

Вони виглядали трохи зтурбованими, тож варто хоча б на час припинити цей "спектакль одного актора".

- Що? А, ну, я в по-порядку!

- В порядку? Ви заїкнулися. Нечітка вимова буває у людей з порушеною роботою мозку. Можливо ви коли падали, то вдарились у голову? - уважно дивлячись на мене, раптом заговорив лікар.

- Що?

- Я назначу вам необхідне обстеження та лікуванння - серйозно продовжує, а Макс закриває півлиця від шоку чи то від стримування сміху. Можливо зрозумів причину такої моєї поведінки...

- А-а-а, н-ні не по-потрібно!

- Як не потрібно? Ви ж заїкаєтесь!

- Я...

- Не хвилюйтеся лікарю, у нашої пані вчительки часто помічалося заїкання поряд із Загребельним  Матвієм - зненацька вишкірився посмішкою той чорноокий так, що мені захотілося прибити його!

- Ма... МАКС!!!

- А-ха-ха-х!

- А... То ваш діагнос - кохання, хехех - долучився вже й лікар, м'яко посміхнувшись та знявши свої окуляри, протер їх якось хусткою.

Після чого встав з краю мого ліжка.

- Н-ні! Ні-ні-ні! - розмахую руками в надії, що це хоча б щось змінить, ага... - Ні! Все зовсім не так! Це теж мій студент і він просто любить так покепкувати з мене!

- Взагаліто це перший раз коли я щось таке сказав вам, пані Ангеліно - знову жартівливо звернувся до мене так, а посмішка на його білому лиці ставала тільки ще більш виразною.

- АГХ! ЗАМОВЧИ МАКС!

Лікар повільно виходив з кімнати посміюючись, та раптом спинився і додав:

- Знаєте, часто можна побачити у нас тут молодих пацієнтів, які закохалися у своїх педагогів, але... Щоб було навпаки - це я вперше тут бачу. А в мене стаж роботи 30 років, а-ха-х!

- ЩО?! - моєму почервонінню вже давно не було меж - Ну все! Йдіть! Бу-будь ласка...

Ах, так не хотілося залишатися зараз з Максом на одинці... Та він же зараз з'їсть мене живцем своїми знущаннями! І, ні, не дражніннями, а саме знущаннями! Він же ще той буллер може бути. За весь той час поки Матвій був у лікарні, чорнявий наче подобрів до нього, чого не скажеш по відношенню до мене...

- Ну все, бувайте, пані Ангеліно. І головне... Не засмучуйтеся, думаю не все ще втрачено - несподівано загадково додав чоловік у білому медичному халаті та вийшов. Нарешті.

Звідки йому знати чи втрачено все між нами чи ні?! Тьфу!

- Так-так-так - уже доволі напружило мене те, яким тоном це вимовив Максим, поки перевіряв чи лікар точно закрив двері за собою.

Для чого?! Для чого перевіряє їх зараз?!? Так... Я зараз не в тому стані, щоб мати сили фізично відбиватися від нього якщо він щось... Зробить... Так, я боюся! Я трошки побоююся його! Від Макса завжди сходила якась темна енергія, яка немов пожирала мене зсередини! А ще більше ситуацію погіршували його чорнющі очі та густе чорне волосся! Він виглядав немов вампір, маючи до цього комплекту таку ж білу шкіру, як у Матвія!

- Макс... - напружено вимовила напівшепотом.

Він різко повернувся від дверей до мене, щойно закінчив щось там клацати руками в них кілька разів.