19. Життя Аделіни: частина 2

   Почуваю себе зараз настільки ж беззахисною як перед ним вдома... Мабуть таки зробить зі мною це в підвалі! Петя мене вб'є у ванній за це.

- Будь ласка я хочу вам допомогти!

- Якщо хочете - відчепіться! - відвертаю очі.

- Якщо він правда вас б'є, то потрібно звернутися в необхідні служби, а не терпіти це!

- Ма-Марк Сергієвич... - вже шепочу, бо його лице надто близько - яке вам діло до моєї сім'ї...

- Що?

- Ну чесно, яке вам діло... - вже ледь не стогну від того, що все набридло - Навіть якщо мій чоловік мене порить кожен день, яке вам до цього діло?

- "Порить"? Ви маєте на увазі-...

- Ох! Та яка різниця, що я маю на увазі?! Просто дайте повернутися до роботи... Бу-будь ласка.

- Я так і знав, що ваші ноги тремтіли тільки по тій причині... - і опускає очі вниз, оглядаючи їх.

- Щ-що?! - підіймаю очі до тих світло-карих.

- Ви дійсно думаєте, що я одразу не зрозумів? Я просто робив вигляд. Будь-якому чоловіку буде очевидно як себе поводить втомлене тіло жінки після грубого сексу.

  Червонію. Ноги починають підкошуватись все сильніше. Він відпускає моє зап'ятя, але ставить руки на стіну біля моїх плеч.

- Я... Я... Я...

- Для чого ви прийшли сьогодні на роботу? Краще б відпочили після цього.

- Це не ваше діло! Во-во-востаннє кажу!

- Якщо я бачу, що якась сім'я має всередині себе насилля, то це моє діло як хорошого громадянина повідомити про те все в необхідні служби!

- Ой, як закрутили!

- Для чого ви терпите його та дозволяєте "пороти" себе вночі, як казали?!

- Ну, про ніч я не уточнювала...

- Не міняйте теми, Аделіно.

- Ви вже який раз не говорите мого по-батькові?! Чому це раптом перестаєте так офіційно до мене звертатися сьогодні?

- І знову ти міняєш тему.

- І знову "ти"!

- Ах, я так більше не можу! - несподівано він просто ставить свою голову мені на плече поки я й досі до стіни прижата.

- А? Що?

- Окей... Ти говорила, що хочеш знати причину і... Мої справжні наміри, так? І казала, що нормально відреагуєш на них, якими б вони не виявились... Мені було дуже боляче всі ці роки бачити як ти страждаєш - шепоче в моє вухо і все тіло вкривається мурашками.

- Бо-боляче? Про що ви? Коли це я страждала?

- Дурненька, знову продовжуєш заперечувати очевидне...

- Та що заперечувати?!

- Коротше, скажу прямо...

- Ну нарешті! Давайте!

- Я кохаю вас.

- ЩО?!?

- Пхех... Ти ж так хотіла правди, а тепер не рада? - іронічно всміхається та підіймає голову з мого плеча - Я давно вже відчуваю до вас це... Ви... - шепоче - Ні, ти, давно вже в моїй голові та в серці... Ти ніяк не виходиш звідти, Аделіно... Усі ці довбаних 10 років! Зрозуміла?!

  Ми працюємо з ним вже якраз 10 років... То це виходить... Але мені б і на думку не прийшло, що Марк дійсно може щось відчувати до такої як я...

- Що за... Ви брешете! Або... Або жартуєте. Це мабуть просто дурний жарт, але скажу вам чесно - це жорстоко та так не схоже на вас...

- Я не жартую, Аделіно! - раптом бере двома руками мої долоні.

- А?! - уже думала не почервонію знову, але, ні, це сталося.

- Ось, послухайте це - він ставить мою долоню собі на грудну клітку.

- Ні, не треба! - намагаюся вирвати тремтячі пальці, але не вдається він дуже сильний.

  Раптом відчуваю як його серцебиття прискорюється.

- Що.... Що це значить?!

- Я сам довго не міг повірити в те, що оці дурнуваті казки про прискорене серцебиття від щирого кохання дійсно правдиві, але зі мною це сталося і стається кожен раз коли в полі мого зору просто з'являється ваша постать, ні, навіть коли це просто ваша тінь - воно уже б'ється ось так як зараз!

- Ах... Ви... По-почекайте!

- Я розумію, що все дуже раптово для вас і не вимагаю одразу дати відповідь.

  Трясця як ніби мені проблем було мало в житті! Ще не вистачало розлюченого сталкера, який буде стежити за мною на роботі і не тільки, якщо я відмовлю йому в його почуттях!

- Я... Розумієте, тут і думати немає над чим...

- Я настільки не подобаюсь вам?

  Оглянула його лице вперше за стільки років більш детально. Нíколи мені було раніше розглядати чоловіків в офісі. Гарні ніжно-карі очі дуже добре поєднувалися з темним чорним волоссям. Трохи засмагла шкіра. Високий зріст. Дуже приємний до вуха голос. Такий глибокий проникливий бас. Він вищий за мене на цілу голову та шию. Сильний. Дуже сильний на вигляд. Скільки там йому років? Не знаю, але на вигляд мабуть теж 30 як мені.

- Чому так розглядаєте мене?

- Ви дійсно добре виглядаєте, але мені не до якихось там любовних історій в своєму житті.

- Ну-...

- Я не люблю вас, Марк Сергієвич - вирішую ризикнути та заявити одразу прямо.

- Нічого страшного - на диво спокійно та без істерики відповідає той - Я очікував, що так буде.

  Він відпускає мою долоню від своїх грудей.

- Не сердіться бу-будь ласка...

- Та хіба ж ти бачиш щоб я сердився, Аделіно? Не знаю чи тепер на ти чи на ви до тебе звертатися?

- Для мене це не має значення насправді, але на роботі краще на ви.

- Добре... Так от я знав, що скоріш за все зовсім не подобаюся вам, але це не значить, що я відмовлюся допомагати.

- Справді ні?!

  Спокійно киває головою.

- Але ч-чому?

- Я ж говорив мені боляче бачити як ви страждаєте від лап тої тварюки! Ваше тіло зараз видає, що дуже сильно стомлене і що погано перенесло вчорашню ніч. У вас ще був останній раз зовсім недавно, і я давно помітив, що він точно робить це з вами коли йому захочеться і скільки захочеться, а ви просто терпите, терпите і терпите...

- Будь ласка давайте ми не будемо обговорювати моє особисте життя... Навіть якщо я розлучуся зі своїм чоловіком, то все одно не буду з вами - вже кажу ще більш відкрите зізнання в надії, що він точно відкине будь-які спроби завоювати мене.