15 глава. Ангел без крил

Після наступної глави він уже вийде з лікарні і продовжиться важке студентське життя Матвія Загребельного, проте, тепер уже пліч-о-пліч з нею))) 

  Я зніяковіла ще більше, забачивши як та "сама невинність" витріщилась беземоційно на мої груди.

- Де твій погляд притупився, Матвій?!?

- А... Та так просто - абсолютно байдуже відповідає та вмощується зручніше в ліжку, як ніби нічого й не було.

  От безстижий хитрун!

- Я прекрасно бачила куди витріщались твої очі і-...

- Думайте, що хочете і лягайте вже в ліжко. Може ви не знали, але медсестри дуже суворо контролюють щоб усі пацієнти лягали не пізніше 22:30 - знову байдуже додає, дивлячись на стелю.

  Що це з ним?! Так майстерно намагається приховати всі емоції, і все це не просто так! Ніби приховує що йому щось сподобалось з того що бачив, або це моя не поганенька самооціночка мені каже...

- А я ж не пацієнтка насправді...

- Ну то й що? Повірте, їм абсолютно все одно хто не спить, а хто спить, але якщо ви в палаті пацієнта, то теж зобов'язані виконувати режим, тому краще ляжте вже, бо зараз будуть заходити і перевіряти чи всі лежать - спокійно каже, відвернувшись від мене до вікна.

  Пальцями постукував по металевій частині ліжка, роблячи якусь ритмічну мелодію.

  Він явно був думками та душею вже не тут, а десь інакше. Але дивно так що задивився на мої принади, а тепер фіг пойми, що в його голові...

  Ох, ладно, робити було все одно нічого, тому поскоріш почала влягатись до приходу медсестер.

- Повірити не можу...

- У що ж?

- Вони, що дійсно так кожної ночі заходять до всіх в палати і перевіряють?!

- Охохох, ще б пак! Ви навіть не сумнівайтесь у цьому! Я офігів коли одна з них взагалі до мене посеред ночі зайшла! - вперше за тривалий час обернувся до мене обличчям знову.

  Мені хотілося годинами вдивлятися у ті ніжно-блакитні очі, намагаючись прочитати його думки, душу, серце... Та взагалі щоб зрозуміти чи все в нього добре зараз.

  Проте точно не все гаразд, бо ж говорив, що за маму переживає...

   Ой! Знову згадала як моя мама раптово вибила той виклик і не брала трубки... Тепер і я переживаю теж!

- Оу... То кажеш посеред ночі заходити теж можуть? - пепепитую, бо наче й не почула через ті свої думки.

- Угу. Перевіряють чи пацієнти сплять, а якщо не сплять, то по якій причині, фізичній чи моральній і так далі взнавати починають і спокою уже нема - спокійно продовжує - Але ви не переживайте, в особистий простір сплячого вони ніколи не вриваються.

- Добре... Дякую, ти заспокоїв мене.

- Оу, та щось на те зовсім не схоже - загадково вимовляє, вглядаючись раптом в моє лице, поки я вже лежала, накрившись тепленькою зимовою ковдрою.

   В цій дорогій лікарні опалювалось, але трохи тепла від зручної та свіжовипраної ковдри не будуть зайвими. Це навівало домашню атмосферу в палаті. Ух, і було так чисто всюди та добре! Чесно кажучи, моментами уже починаю забувати, що у палаті. Таке враження, що в якомусь хорошому, великому та простором номері в готелі зараз знаходжусь.. З ним наодинці...

- Що ти казав?

- Ви виглядаєте надто схвильованою, щось не так?

- Я... Як ти, за маму переживаю.

- А що ж із вашою може статись? Вона ж точно живе із вашим хорошим батьком та своїм дбайливим чоловіком - несподівано так спокійно сказав і я одразу ж подумала: "А дійсно... Чого це я? Немов би забула, що вона живе не одна".

- Так, дякую... Ти правий.

- Ох... - важко зітхає - Навіть не уявляю як це приємно усвідомлювати, що з мамою точно буде все добре, бо поруч є тато... Хороший батько. Мабуть було у вас так, що телефонуєте мамі, хвилюєтесь, а батько підіймає слухавку і каже "Не хвилюйся, доню, я з нею зараз, вона просто спить тому не відповідала"?

   Ех, такий сумний став... Якби ж то я могла щось змінити вв його сім'ї, але повністю безсила.

- Так, було таке... - тихо відповідаю.

- Цінуйте це. 99 відсотків дітей хотіли б так жити, а не живуть. Цей світ прогнив уже давно, якщо люди так рідко могли нормально одружитися чи вийти за того, кого потрібно.

- Так, це точно... Але можливо батько твій колись-...

- Не треба виправдовувати його або говорити, що він зміниться - різко перебиває.

- По твоєму люди не міняються ніколи?

- Ні. Якщо вони уже з дитинства вели себе як бидло, то це не можливо змінити. Його точною копією виросте мій брат, і тоді у світі стане ще на +1 жінку нещаснішою.

   Раптом двері відчинились. Це була медсестра.

- Усе, вже 22:30, і я вимикаю світло.

   А він був правий. Дійсно контролюють.

- Окей - тихо відказав той.

   Світло вимкнулось і єдиним джерелом світла було вікно, з якого до нас трохи світили вуличні ліхтарики. 

   Їхнє легке біле світло падало трохи на нього. Його біле обличчя немов би осяювалось тим штучним світлом.

   Очі закрив одразу щойно вимкнули світло. Моє ліжко було трохи нижчим за його, але звідси все одно було прекрасно видно те невинне лице.

   Задумалась про нашу з ним розмову... Не уявляю як йому зараз! Всі його думки зараз лише про дім, а точніше про те, що там відбувається у ньому в даний момент.

   Я помічала, що вираз обличчя спокійним не був. Сумніваюся,що він легко засне сьогодні...

- І скільки часу ви ще будете так витріщатися на моє лице, Ангеліно? - раптом чую його тихе бурмотіння і трохи здригаюсь. Говорив не відкриваючи очей, просто відчув мій погляд.

- В-вибач!

   Відвертаюся назад, спиною до нього.

   Чую як він важко зітхає знову.

   За вікном починає падати сніг знову. Я якраз перевернулась головою до вікна і бачила усе, що там відбувалось.

   Сніг блистів немовби блискітками під штучним світлом ліхтарів і я одразу згадувала нашу першу зустріч.

   Відчувала його неспокій та легке напруження навіть на відстані і здавалось, що теж не засну.
...