14 глава. "Без бюсгалтера їх форма дивна"

- Що ти робиш, люба? - питає уже докірливо грубий чоловічий голос і я мимовільно здригаюся коли він заходить до мене на кухню.

- Та так, нічого...

- Прямо не скажеш чи допомогти сказати? - гладить по голові ззаді поки я старанно нарізаю моркву.

- Ну, готую.

- Я це бачу, але для кого? Міша вже давно поїв і в школі, а той ледар валяється в лікарні.

  Міша і "той ледар"... Він точно розгнівається якщо дізнається, що саме тому "ледарю" їсти готую.

- Судячи по тому, як змінився твій вираз обличчя... Ти дійсно готуєш це для нього? - питає наче спокійно, але гладити по голові перестав, руку не забравши з волосся.

  Злякалася, що зараз може потягне...

- Я... Н-ну...

- Говори чіткіше, мила - цілує в шию.

- Так, це для... Матвійка.

  Одразу пошкодувала, що вимовила це ім'я. Він гримнув по столі рукою, а я випадково порізала собі палець з переляку, поки нарізала моркву.

- Ох... - роздивляюся як тече рясно кров, поріз вийшов глибокий - Не сердися, Пашенька, ну йому ж потрібно щось їсти в лікарні!

- Ти сама казала, що вчора коли зайшла туди, то була здивована від розкішності його палати, тож там точно його мають годувати як короля!

- Так, але... Все ж таки мамина їжа вона ще краща від будь-якої іншої, тому... Ну разочок принесу...

  Повільно відходжу від нього у бік за пластирем для пальця.

  Фух, дозволив пройти! Добре, що не заважав, бо не витримую коли він стоїть отак ззаді довго. Весь час боюся, що зробить щось в такий момент.

  Дістаю з шафи у кухні пластирі та спирт щоб обробити палець.

- Ну для чого ти так стараєшся для нього? Розбалуєш його! Хоча, ні... Уже розбалувала! Він скотина днями може шлятися не зрозуміло де, а потім як припхається сюди пізно о третій ночі, то ще йому їсти подавай?!

- Матвій ніколи не просив їсти о третій ночі, я сама тоді захотіла приготувати йому...

  Він знову підійшов ззаді до мене поки я стояла в іншому куті кухні та розбиралася з порізом. Палець пульсував. Полила спиртом і запекло.

- Уф-ф-ф... - тихо видала, зтиснувши губи та зуби.

- Зараз ти так мучаєшся через те, що вирішила приготувати йому щось - дивиться на мій палець - Не заслуговує те мале щіня на твою увагу, а ти все одно йому її приділяєш, скільки б я цього не говорив!

"Мій палець постраждав через тебе, сволота! А він мій син так само як і Міша! Як же я можу не хотіти приділяти йому увагу?!" - так і норовилося мені викрикнути йому, але боялася...

  Давно вже бита не була? Заспокійся, Аделіна...

  Просто змовчала на всі його слова.

- Ні, ну ви подивіться на неї! Пальчик "залатала" і продовжила нарізати та ігнорувати свого чоловіка! - раптом закричав дуже різко і я здригнулась з ножем у руці.

  Мало не порізалася знову.

- Я не ігнорую те-тебе! - тремтливо викрикую.

- Тоді не готуй зараз нічого! Він у нас хлопцем самостійним бути захотів, ніхто ж його не змушував ще з 13 років вибігати з хати і шлятись десь по ночам! Мішенька не такий, як він!

- Може тому що до Мішеньки ти добріший? - наважуюсь сказати.

- Пхах! Та Матвій сам захотів щоб я з ним був таким, а не інакшим!

- І коли ж?

- Тоді, коли почав не слухатись мене - більш суворо та грізно вимовив крізь зуби.

- Ох... Добре, ти правий, але дай же мені хоча б щоб приготувати, а потім Міша заніс би йому після школи, окей?

- Може мені занести?

  Я аж перестала нарізати моркву та замерла на місці, обернувшись до нього.

- Що?

- Дякую, не треба, краще Міша... Або я сама.

- А-ха-х, яка ти кумедна!

- Ехех...

- Боїшся мене до нього пускати в лікарню?

  Нервово ковтаю слину коли відчуваю, як той потирає мої бедра, притиснувшись ззаді.

- Так... - шепочу і тіло стискається від страху.

- А ти не бійся, люба, хватило з нього вже недавно, тож я просто принесу йому і все, навіть слова не скажу.

- Правда?

- Так. Якщо звичайно цей малий гівнюк сам не почне мене провокувати!

- Н-не почне! То-точно не почне!

- Ну то й добре. От і домовились, я занесу. А тобі сьогодні все одно буде ніколи це зробити, Аделіночко - шепоче гидко на вухо, а потім облизує його.

  По тілу проходять імпульси. Неначе попереджають, що зараз буде те, чого я не хочу взагалі.

- Не вийде, кажеш? - питаю після довгої паузи - Але чому? У мене ж сьо-сьогодні вихідний на роботі і-...

- Не вийде тому, що дехто сьогодні буде надто стомлений після готування для нього - велика рука опускається повільно нижче мого живота.

  Зрозуміла натяк...

- Давай за-завтра може?

- Завтра що? Приготуєш йому?

- Ні... За-завтра це зробимо...

- А-ха-х!

- Я серйозно... Я... Ммх?! - раптом цілує мене в губи дуже довго.

- Ти серйозно хочеш цього, я ж бачу - ухмиляється коли я віддихуюсь після того полінку.

  Губи тремтять водночас.

- Але...

- Тш-ш-ш!

- Але у нас недавно було позавчора і-...

- Я сказав мовчи! - хапає моє горло, але не стискає.

- До-до-добре, Пашенька! - шепочу і руки вже тремтять.

  Впускаю ніж випадково на столі.

  Моментами спадає в голову, а "може мені його..." коли дивлюся на той гострий ніж, але в нашій країні жінок могли посадити за самозахист, якщо вона випадково вбила чоловіка або дуже сильно поранила.

- Ось так, хороша дівчинка - ухмиляється, потираючи пальцем шию, поки все ще тримав за горло.

  Знову почав цілувати.

  Повільно відпускав шию...

  Обійняв за талію та, піднявши, посадив мене на стільницю в кухні.

  Ух, прямо в штанях на ту нарізану моркву... Нічого я не приготую сьогодні... Вибач...

  Матвійку... 
...

- Тож ви вже вирішили де заночуєте цієї ночі? - питає він, щойно я увійшла назад в палату.

- Так, у тебе... Мабуть.

- А-ха-х...

- Ну що таке? Не смійся! Як ніби в мене був ще інший вибір коли найкраща подруга відмовила!