11 глава. Договір

   Прокинувшись, першим ділом перевірила телефон на присутність нової смс від нього там, але... Її не було.

  Ну і хай. Значить з ним все добре, якщо не пише. Значить не нуждається в тому щоб я повернулась, тож можна сміло йти на роботу і більше не пропускати своїх пар, як вчора одну останню в іншій групі не робила.

  Життя продовжується у всіх, а я не маю сильно вдаватися в подробиці його проблем. У нього їх битком набито... Бідолашний!

  Згадала ті божевільні ніжно-блакитні очі, які неначе трохи погасли від сліз, коли він відірвав ту трубку від вени...

  Ну, хоча б перед парами я можу до нього зайти! Так. 
...

  Приїхавши, я очікувала що може знову побачу ту молоду жінку, бо та блакитноока блондинка вже надто сильно була схожа на нього рисами обличчя, проте, там лише був Макс. Сидів у коридорі в бахілах.

- О, добрий день, Ангеліно Анатолієвно...

  Чомусь поникший такий був... Це змусило хвилюватися!

- Добрий день... Щось не так?!

- Де саме?

- Ну з ним!

- А, та ні, все наче добре.

- Щось на те не схоже по твоєму вигляду...

- А, та то я просто не спав всю ніч.

- Чому?

- Переживав, що той придурок вночі почне щось таке витворяти як тоді перед вами з капельницею тому час від часу заходив у палату вночі до нього та перевіряв чи спить і чи всі трубки на місці.

- Ох... Молодець.

- Та нема за що мене хвалити - зітхає та встає.

- Чому ж ні?

- Все таки, будем чесні, якби не моя мама, то навряд чи я б так тут зараз над ним "трусився".

- Можливо й так, але це не відміняє того факту, що ти зараз багато для нього робиш.

  Дивно глянув на мене.

- Що?

- Пхах, а він був правий коли сказав, що якась ви підозріло добра.

- Що? Та а що я такого сказала щойно?! "Підозріло добра"? Він дійсно так сказав?

- Угу, ну дивненько якось просто.

  Та я ж блін нічо такого на сказала, ось вічно так, ще не встигла навіть рота розкрити, а всі вже "Ти чо добра така? Аж дивно". Набридло це постійно!

- Слухай, я-...

- Якщо від вас прям так і пре така святість, то залишіться з ним будь ласка знову сьогодні на весь день, бо я хочу спати і їсти.

- Я... - замовкла.

- Ой, а що таке? Вже доброта пропала кудись?) Чи хочете сказати, що просто так сюди прийшли зараз?

- Н-ні, просто...

- Ну так чудово! От і залишайтесь! - похлопує мене по плечі та просто йде - Я в старші брати не наймався. Та й в нього є молодший, ну і де його носить, блін?

- Ох, в нього така сімейка, що не здивуюся як і з братом погані стосунки теж... О, постривай! Макс, не йди!

- Все, ви залишаєтесь знову за головну, я скажу медсестрам - монотонно заявляє.

- Почекай, що я скажу директорці і-...

- А ви не переживайте, її я беру на себе.

- А що ж ти їй скажеш?

  Дістає гаманець та показує мені купюри в тисячу гривень і навіть багатодоларові купюри теж.

- А...

- Ще є питання?

- Ні.

- Ну от і добре, вважайте ви вже відпрошена.

- Дякую...

- Та нема за що - повільною ходою вийшов, на рецепшині щось шепнувши всім медсестрам.

- Добре, ми подбаємо - відповіли.

  Одразу всі троє здалеку чомусь зиркнули на мене з легкою недовірою. Невже досі підозрюють, що то я якось винна в тому, що він вирвав з себе капельниці вчора?

  Ох, байдуже, я заходжу в палату все одно.

  Макс же сам сказав, що тепер я за головну з ним, тож вони не можуть не пускати мене до нього.

  Повільно відкриваю білосніжні двері з білого дерева. Хто зна може спить, то не буду будити.

  Зараз лише восьма ранку, бо я приїхала рано, щоб встигнути потім на пари заскочити до підлітків.

- Це хто? - раптом чую, ще не відкривши двері до кінця.

- Я.

  Він одразу здивовано обернувся до мене.

  Буде якась ніяковість, бо я ж вчора збрехала, що люблю його, але може він все таки зараз уже не вірить в це?

  Сподіваюсь, що ні.

- Як ти себе почуваєш зараз?

- Для чого ви прийшли сюди? Я ж казав Максу не кликати вас!

- А він і не кликав, я сама приїхала.

- Що... А як же пари?

- Ну...

  Навіть не знала, що й сказати.

- Та Макс відпросить мене грошима.

- Скажіть, він заплатив вам щоб ви були біля мене?

- ЩО?! Ні-і-і, Матвій!

- Ну, а що тоді побуджує вас повертатися? Ладно він, через маму, а от ви... Що рухає вами? Дійсно справжні почуття?

- Ні! Тобто, так! Тобто... Я... Ну...

  АХ, ТРЯСЦЯ! Я без поняття чи продовжити брехати чи прямо сказати, що насправді не люблю його, тому що тоді це допомогло втримати його в цьому світі і хто зна чи не відреагує хлопець негативно якщо скажу правду?

  Він дивно всміхається мені, обертаючись на бік в мою сторону.

- На руку з капельницею не ляж!

- Хах, добре-добре - продовжує дивно всміхатись.

  Але посмішка не зовсім щирв чи радісна, а скоріш трохи саркастична та здивована водночас. Не розуміла чи то тому, що не повірив чи тому, що йому забавно з того факту, що хтось може закохатися в нього...

- Що? Ну що таке? Чому так дивишся на мене?

  Ті світло-блакитні очі немовби намагалися мені сказати щось, а губи не хотіли.

- Не знаю точно чи це все не було сказано вами на емоціях просто тоді, але... Ми з вами знайомі надто мало і... Як би там не було, скажіть чесно, чому ви врятували мене?

- Що?

- Хто просив вас... - трохи крізь зуби вимовляє навіть з легким гнівом.

- Я... Я... Я...

  Він так докірливо дивився на мене неначе я зробила для нього щось погане! Не очікувала такої реакції та такого погляду і  тому розгубилась.

- Ну хто? Скажіть? Хтось хотів щоб я залишився живий дійсно зі щирого бажання і попросив вас зробити це? Чи це було просто ваше... Серце?

- Серце - не довго думаючи, одразу твердо відповідаю та повільно підходжу ближче до ліжка щоб сісти за стілець.