7 глава. "Я і він?! Чому задумалась про таке?"

- Ну що ж ми повернулися - радісно говорив Матвій, коли вони двоє з Максом зайшли у клас аж після закінчення пари та перерви.

  Я потім побігла іншим шляхом щоб дійти до класу раніше за них і це б не виглядало підозріло, ніби я шукала їх.

- А скільки у вас іще пар з нами сьогодні? - раптом питає блакитноокий.

- Ще тільки ця друга і все.

- Слава Богу - зітхнув.

- Хех, я настільки тобі набридла, Матвій?

- Ні, ну що ви, набридло стримувати того пришелепкуватого щоб він вам не портив пари.

  На що Макс мовчки фиркнув, закотивши очі.

- Хей, це ти так роздер губу Загребельному? Ти ж в курсі, що наші дівки тебе за це роздеруть самі? - питає один з хлопців його коли хлопець сів за свою парту.

- Ой, та пофіг - байдуже вимовив той.

  Як би ж то всі ті одногрупники знали про що ці двоє говорили там внизу...

- Можна тебе на секунду - шепнула я Матвію, поки той ще стояв близько біля мого стола та не пішов далеко.

- Ем... Ви ж в курсі, що зараз уже не перерва?

- Усі переписуйте сторінки з десятої по п'ятнадцяту! - голосно сказала всім та почала виходити з аудиторії, поглядом зазиваючи його.

  Він закотив очі.

- Ну і чого ж ви хотіли, люба пані вчителько? - трохи жартівливо каже той, щойно ми вийшли з аудиторії.

  Блакитноокий юнак закрив двері за нами. В коридорі нікого.

- Твоя губа надто роздерта, тобі потрібно сходити в медпункт, хай медсестра продезинфікує її.

- Та це пусте. Тобто ви покликали мене отак при всіх лише щоб сказати це?

- Ну... Ні, не тільки це.

- Послухайте - перебиває, підходячи ближче - Ви зараз дуже ризикуєте своєю репутацією, роблячи таке при всіх! Ви хоч думайте перед тим, як робити це, так ще й без важливої причини! - навіть трохи зробив суворий тон, дивлячись на мене незадоволено.

- Про що це ти? Чому це має якось зашкодити мені?

- Ох, хіба ви не розумієте? Забули, які чутки ходять мене? Якщо ви отак при всіх будете кликати мене одного з пари в коридор, то... Всі можуть неправильно зрозуміти нас.

- А...

- Ага. Тому більше так ніколи не робіть. Та й взагалі нам краще зробити вигляд, що не знайомі.

- Послухай...

- Я не жартую! Хочете, щоб вас звільнили так як трьох попередніх вчительок, які полюбляли розмовляти зі мною на одинці?

- Що?! А їх за це звільняли?!

- Так, ще й як. Масло підливав у вогонь Макс, який усім розповів, що я цілувався з одною з тих вчительок і все пішло поїхало!

  Чомусь він не сказав "Що ми нібито цілувались", а "ми цілувались".

- А ви дійсно цілувались?

- Ну... Хай вас не цікавлять такі нікому не потрібні подробиці. Просто... Тримайтесь від мене подалі і все! Всі, хто хотіли бути близько біля мене - ставали нещасними... О, і, навіть не думайте хоч комусь проговоритися чи шепнути, що я у вас ночував цієї ночі, інакше чуток про те, що ми "переспали" не уникнути ніяк. Мені то байдуже, а от вас звільнять.

- Що?! Добре... Але, послухай, я ще дещо хотіла сказати тобі!

- Ну, окей, давайте.

- У тебе досі немає куртки і я чула, як ти інколи кашляєш...

- Вам це здалося. КХЕ-КХЕ-КХЕМ! - дуже голосно раптом розкашлявся той, так що ехо по всьому коридорі пронеслось.
...

- Кажеш здалося? Ти може вже й захворіти встиг! - гнівно шепоче вона, підносячи руку до мого чола.

  Ох знову торкнеться, як усі дівчата сьогодні.

  Але раптом рука її застигла у повітрі, наче не жива і вона різко опустила її вниз, так і не торкнувшись мого обличчя. Ніяково кашлянула.

- Коротше, я просто хочу сказати, що... Я дуже вдячна тобі за вчорашнє і...

- Та що ви, це я вам маю бути вдячний за ночівлю.

  Чомусь мені так цікаво придивлятися до кожної з її рис обличчя... Хм, а зблизька і при денному світлі вона не така як тоді ввечері та вночі.

  Шкіра виглядає надто гладкою та ніжною. Така, як у неї, більше за інших дуже чутлива до різних алергій...

  Ох, а переписка в нашому чаті не була перебільшеною вчора... Хлопці були праві, вона дійсно вдягається надто... Уф...

- Та там нема за що тобі дякувати! Ти ж все одно навіть нормально виспатися не зміг через того дурнуватого і... - раптом дівчина завмирає та мовчить коли я торкаюся кінчиками пальців її шиї.

- Шрам... Невже він дійсно зробив вам його вчора?! Мало я його дубасив, ой мало, вже шкодую, що не більше - обурливо повторював, торкаючись найбільш почервонілих місць.

  Хм, як я й думав, її шкіра на дотик така ніжна та тендітна. Ну як можна було навіть наважитися зіпсувати її своїми лабешнями?! Ще раз побачу його, то тоді...

- Ма-Матвій... - заїкаючись заговорила вона, та ковтнула слину в горлі.

- Ой! Вибачаюсь... - забираю пальці з тої гладенької тоненької шийки, на якій так гарно красувалася срібна цепочка з малесеньким білим коштовним каменем внизу - Не хотів вас збентежити, не звертайте уваги, я просто звик, що всі до мене доторкаються і я до всіх. Хех, ось бачите, який я сі дикун) Тож тримайтеся від мене подалі.

  Вона дивно дивитися на мене тими своїми світло-сірими оченятками. Дарма так вдивляєтесь... Я можу зрозуміти це по-своєму.

- Вам жарко?

- Чому питаєш?

- Ваші щоки почервоніли.

- ЩО?! - в паніці зойкнула, торкаючись обох своїх пухкеньких щічок.

- А-ха-х, та жартую!

- Матвій!

- Вау, мало хто у гніві кричить моє ім'я. Частіше прізвище. Я став для вас уже таким особливим?

- Та що з тобою?! Припини підколювати! 
...

- Не можу, я люблю це - легковажно каже.

- Я просто хо-хотіла сказати, що настільки вдячна тобі, що для мене не буде проблемою допомогти тобі коли буде потрібно, тож... Звертайся, якщо що.

- Я нічого не зробив і не треба тепер думати, що ви мені зобов'язані там щось - монотонно каже мені.

- Але ти врятував моє життя!