6 глава. Усе дивно заплутано...

   Випила каву та прийняла ранковий душ, про всяк випадок закрившись на замóк.

  Повернувшись в кімнату, я квапливо одягнулася у свій вже такий звичний молодіжний образ вчительки, який наготувала ще вчора ввечері, перед тим, як... Діма вломився в квартиру...

  Бр-р-р, як згадаю, так і здригнуся...

  А на шиї досі легкий слід від його сильних, неначе сталевих пальців.

  Ця ніч, мабуть, ніколи не зможе вийти з моєї пам'яті, проте, я б не пережила її так легко якби не він... Подумати тільки, а з виду Матвій виглядав таким слабким.

  Можливо під тою оверсайсною одежою ховаються якісь мускули?

  Хех, так, він точно являється ходячим прикладом "зовнішність буває оманливою" або "не суди по одній зовнішності".

- Матвій? - тихо кажу, підходячи до дверей кімнати, в якій вчора ночував цей хлопець - Досі спиш?

  Проте відповіді ніякої не було.

- Значить таки спиш. Пхах, вибачай, але мушу будити тебе, бо нам з тобою якраз сьогодні на однаковий час потрібно в... Коледж - зробила паузу перед останнім словом, бо побачила, що на подушці немає голови, коли підійшла ближче.

  Серйозно? Він пішов? Отак просто взяв і вийшов без подяки? Хоча він вже дякував ще вчора, але все одно, не ввічливо якось випертися без попередження отак і... А, ні, на подушці наче щось є.

"Доброго ранку, Ангеліно. Вибачаюсь за ранкову втечу, але по сімейним причинам довелося піти. Зазвичай таке оправдання діє на всіх вчителів тож і на вас подіяти має ;) ..."

  Що?! Пхах! От малий негідник! А-ха-х, насмішив.

  Продовжила читати далі. Хм, почерк був чомусь підозріло знайомим... Чи то мені здалось лише?

"Я сподіваюся, ранок у вас буде не таким паскудним, як у мене. Ще раз дякую за те, що прийняли так легко такого бомжика, як я і за вашу гостинність теж окрема вдячність. Якби я міг, то б описав усю свою радість від вашої появи в моєму житті великою поемою, але я не письменник, не художник, не поет. Тож збережіть  на серці своєму одне - я вас ніколи не забуду, хоч скільки б років не пройшло. Я пам'ятатиму завжди той неймовірно-світлий образ вечерком, під першим снігом в тому парку. Ви сяяли тоді неначе багатогранний паініт(коштовний камінь). Ваш запах був таким п'янким під час обіймів о третій ночі. Ваші спокусливі пухкі вуста тоді... Ну що ж, я лоханувся, бо забув, що ви в нас не ведете літературу, але ж не витирати це все тепер, еге ж?..."

  ЩО ЗА... ?!! ЦЕЙ МАЛИЙ! ТА ВІН, ЩО З ДУБУ РУХНУВ?!?

  Так відкрито та відверто зі мною ще ніхто не фліртував! Та ще й після першої зустрічі лише!

  Тьфу, всього лише кепкує так, зараза малолітня! А в мене вже все чогось аж стиснулося всередині поки читала ту недопоему!

  Хах, та в того казанови точно має бути дівчина! Хоча якби була, сидів би так один вночі на сильному морозі після виписки з лікарні через струс мозку?

"Сподіваюся ви посміхнулися хоча б трішки після прочитаного, одягайтеся тепліше, бо погода за вікном нічим не краща за вчорашню"

  От і весь лист дочитала. Ну що ж, все таки попрощався.

  Стоп, погода?! Точно, в нього ж немає ніякої куртки! І він знову пішов на вулицю в тому білому худі та чорних джинсах! Ох-х-х, з такими темпами бідолашний точно простудиться... Невже батькам немає діла до свого рідного сина?!?

  Ніколи не зрозумію яково йому з такою сім'єю, бо моя була на щастя не такою і є до сих пір. 
...

  Зайшов у коледж, як ні в чому не бувало, неначе не лежав у лікарні весь останній тиждень...

  Що ж...

  Її ще немає. Я прийшов раніше. Мабуть спить іще солодко собі в тій милій фіолетово-бузковій піжамці... Хм, цікаво, чи прийде сьогодні вчасно чи проспить через того покидька, що не дав нормально виспатись нам обом учора?

- О, Матві-і-ій, ти повернувся! - радісно зустрічає мене Андріана, одразу лізучи до мене з міцними обіймами.

- Ох-х-х, полегше, дитино, задушиш, а-ха-х!

  Повільно намагаюсь вирватися з тих обіймашок, куйовдивши її волосся на голові. Знав, що вона цього не любить, тож швидко відпустить.

- Що за... Як ти мене назвав?!? - гнівно сичить - "Дитина"?! Хей! Ти сам взагалі-то на півроку молодший за мене!!!

- А-ха-х, знаю, чудово знаю, але як малявка чомусь поводиш себе тут тільки ти) - тикнув вказівнив пальцем на кінчик її маленького носика.

  О-о-о, зараз почнеться вибух!

- Загребельний! - кричить, б'ючи мене в груди.

- А-ха-х, ну я не винен, що це правда!

- Я тобі дам, правду зараз!

- АЙ! - вдарила в бік.

  Мілашка. Пхах, обожнюю милуватися її розгніваним личком, як і усіма іншими тут в моменти таких емоцій.

- Ну, все, відійти, дай пройти мені до своєї найзаповітнішої останньої парти - жартома кажу, легенько відштовшуючи низьку дівчину.

  Ми поки що були одні в аудиторії.

- Слухай, а ти чого тут? Ладно я дурак можу припхатися то на останню пару, то навпаки за годину до початку найпершої, як от зараз, але ти-то чого так рано прийшла, м? - спокійно питаю, сівши за парту та нічого не розкладаючи, бо ж все одно прийшов ні з чим.

- Та... Я просто якось так випадково будильник поставила неправильний, аж на годинку раніше - якось дивно говорить, закручуючи довгі кудряві кучері собі на палець.

- А, ну ясно... Дивна ти сьогодні.

  Хм, вона неначе намагається натяк на щось мені зробити чи здається? Можливо через мене прийшла так рано.

- Скажи, ти помітив у мені щось нове?

  Оу, так і знав, що щось таке спитає, пхах! Ця мала така очевидна...

- Новий браслет, стрижка, лак для нігтів - видав монотонно, втупившись у телефон.

- Вау, так, дівчата були праві, ти дійсно той рідкісний вид хлопців, який реально помічає усе це! - вражено сказала, чомусь нервово прикусивши нижню губку.

  Закотив очі.

- І, так, це все тобі дійсно личить, ти богиня.

- Дякую-ю-ю!

  Ну, все тепер вона точно задоволена.

- Слухай, а як ти так легко усе помічаєш? Пригадую, на фізрі ти навіть помітив, що три дівчини з нашої групи взяли іншу форму, хоча вона відрізнялася лише відтінком трішечки, різницю помітили лише інші дівчата і ти.