5 глава. "А наша нова вчителька така hot)))"

   Я досі не могла нічого сказати і просто мовчки сиділа, дивлячись на нього нерухомо від шоку. Якось навіть не подумала тоді спитати: "А що ж ти з ним зробив там?"

- Нудить?

  Я не одразу відповідаю, так що йому доводиться перепитати знову.

- А? Що? Так-так, трохи нудить зараз, кхе-кхем...

  Він забирає палець з мого горла та кудись йде.

- Ти куди?! - схвильовано кажу.

- Та на кухню вашу, не хвилюйтесь, як і говорив раніше, нікуди не піду від вас... Поки самі не захочете того, але навіть якби захотіли, то все одно в такому стані не залишив би вас.

  Коли він відійшов, я навіть без бачення його лиця по голосу відчувала ту м'яку та впевнену посмішку, від якої ставало легше.

- А, то ти за водою?

- Так, чи вам чай?

- Ні, чай буде довше, просто загрій мені трохи води в чайнику будь ласка...

- Добре, як скажете.

- А він... Він же нічого не встиг зробити тобі, так?

- Ну, навіть не знаю, подивіться на моє обличчя та скажіть чи бачите ви на ньому хоч один слід від побоїв? - всміхається, на мить заглянувши у мою кімнату.

- Ні, не бачу.

- Ну от)

  Повернувся на кухню.

  Ох... Я не знаю чому, але побачивши його щойно я усвідомила, що вже не бачила ні на мить в його очах того самого смутку, який був у ньому весь час поки перебував тут в мене на початку і від цього мені стало так радісно на душі, бо давно вже хотіла побачити його лице повністю щасливим. Дійсно сповненим щастя на 100, а не на 50 відсотків. Це була така тиха та спокійна радість, але радість, і чому ж? Що стало її причиною? Мабуть йому просто полегшило від того що всі свої негативні емоції вимістив на ньому.

- А о-о-ось і ваша водичка - каже знайшовши до мене з цілою кружкою.

- Дякую - простягаю дві руки та жадібно хапаюсь за теплу книжку червоними і холодними пальцями від того сквозняку.

- Чому ж ви ніяк не накриваєтесь? - спокійно промовляє та окутає мене ковдрою, поки я сиджу з піднятою спиною.

- Не треба я са-сама можу... Дякую.

- Хех, будь ласка.

  Стало тепліше чи то від ковдри, чи то від його турботи.

  Але цей малий... Трохи ніяково, що такою була наша перша зустріч... Побачив мене такою немічною, а мені ж іще навчати його не малий термін часу...

- А за двері не хвилюйтесь, я зараз їх полатаю та підемо спати.

- Полатаєш? А ти що вмієш?

- Так, ну, послухайте, ви спершу сильно сумнівалися, що я переможу слабкого та п'яного мужика, а тепер і в моїх здібностях сантехніка-новатора сумніваєтесь? Я скоро ображусь - жартома каже той, від чого я мимовільно всміхнулась, а потім хіхікнула.

- Ні, ну совісті у вас немає, тепер ще й смієтеся з вашого безкоштовного рятівничка та помічника! - знову жартома продовжив з усмішкою в коридорі і я ще ширше всімаюсь, тихо сьорбаючи воду.

- Ну, я просто не знаю чи зможеш ти щось зробити там без жодних інструментів, у мене ж їх вдома немає зовсім, а сантехніки чи ще яка служба не приїде зараз посеред ночі...

- Не переживайте, я випадково внизу на першому поверсі під'їзду побачив викрутку чиюсь на підвіконні і ще кілька інструментів, позичив їх, а потім поверну.

  Ох, дійсно наче ангел. І речі потрібні немов з повітря бере.

- Радий, що ви нарешті почали усміхатися - говорив той здалеку, щось так голосно муштруючи там.

- Ну, як тут не посмієшся коли ти такий смішний, а-ха-х... І я теж рада, що ти всміхаєшся.

- Що-що?

- А... Нічого.

- Хм, ну добре. Я зараз вас чути не буду, тож навіть не намагайтеся щось сказати даремно.

- Добре.

  Почула, як там щось дійсно робиться з тими дверима.

  Не знала чи вийде в нього, але й боронити не хтілось. Чим би дитя не тішилось, як то кажуть, а-ха-х! Настрій взагалі піднявся вгору і вже було байдуже на все і навіть на ті двері, неначе стала п'яна.

  Допила воду та поставила кружку собі на тумбочку.

- Послухай, можеш не ремонтувати їх, я все одно вже не зможу заснути цієї ночі після такого, а у твоєї групи завтра семінар, тож йди вже краще і поспи, якщо раптом хтось прийде вночі, то я тебе розбуджу, а зранку вже позвоню необхідній службі за ті двері.

- Я вже майже закінчив, та майте ви терпіння!

- А-ха-х, ну добре, якщо що я навіть не дивлюсь, що ти там робиш, тож твори там хоч чудеса над тими двери, не соромлячись - жартома кажу.

- Ой, дуже смішно... А до семінару все одно не готувався, тож байдуже, скільки б не спав цієї ночі - знання не прибавляться.

- Почекай, чому ти не спитаєш звідки я знаю про твій семінар?

- Та вже з розмови з тим Дімою біля вас зрозумів, що ви походу і є та сама нова вчителька моєї групи, про яку всі в чаті таке вже встигли написати в нас!

  Аж настрій зник в мить, щойно почула це.

- А що вже встигли написати? Щось погане дуже?

- Та, ні, навпаки... Зо-о-овсім навпаки - якось загадково протягнув той, поки був у прихожій та щось робив з тими дверима, а я сиділа в ліжку замотана ним ковдрою в своїй кімнаті так, що не бачила його, а лише чула.

- Навпаки? Що ти маєш на увазі?

- Ну... 
...

  Хах, я якраз вирішив перевірити наш чат поки муштрував замóк дверей і...

- ЩО ЗА...

- Що там таке, Матвій?! - чую її стурбоване, через мій крик.

- Та, ні, нічого...

  От безсоромні... Просто слів немає, щоб передати мій повністю негативний подив!

  Якщо на початку цього дня поки був у лікарні, то бачив, що писали хлопці та дівчата про неї лише скромне "Ну, вона красива" і все в тому дусі, то зараз це вже перетворилося на:

"Ой, а ви не знаєте скільки тій крихітці рочків?!"

"Камон, бро, вона лише сьогодні до нас перевелась на роботу, звідки ми можемо знати про неї хоча б щось?! Але точно відомо, що старша за нас"

"Так, але мене це точно не зупинить)))"

"Оу, уже якісь пошляцькі натяки будуть, чую своїм нутром, тому я в чаті, а-ха-х!" - приєднується до діалогу третій хлопець.