4 глава. "Я тут, я поруч"

   Перед нами стоїть чи то оскаженілий чоловік, чи то оскаженілий пес. Я б схилявся більше до останнього... Люди, які багато п'ють на жаль часто, а вірніше завжди починають втрачати людську подобу у всіх сенсах цього слова.

  Ангеліна одразу видала голосний та переляканий зойк щойно двері впали на плитку її прихожої в квартирі.

  Він дивився на неї страшними чорнющими очима, а щойно забачив мене, його погляд взагалі чомусь сповнився ще більшої люті.

  Мимовільно згадав погляд п'яного батька на мені, яким від завжди "натякав" мені щоб я забрався з кімнати або з квартири геть, щоб той собі просто "порозмовляв" з моєю мамою.

  А що він там вже робив з нею насправді, чи просто бив, чи може ґвалтував, я ніколи не знав та не міг дізнатись. Мама завжди мовчала про це коли я в неї питав на пряму. Просто переводила тему розмови в інше русло, неначе забувши про моє попереднє питання.

  І найголовніше молодшому завжди було байдуже, що там у них відбувалося. Батько завжди його пестив, а мене ненавидів. Він давно вже звик до того, що там у них відбувається і спокійно собі міг грати в якусь приставку, закрившись у своїй кімнаті коли мама по ту стіну могла плакати й кричати.

  Я дуже переживаю за свого брата. А точніше за те, що з нього виросте...

  Впевнений, цей малий не відчує огиди від одної думки про те, щоб вдарити свою майбутню дружину!

  Я часто задаюсь питанням: чи є у нього серце? Неначе батько просто взяв та висмоктав з нього усе живе, людське та добре, перетворовши на свою точну копію... Він не міг співчувати, він не міг плакати, він не міг обійняти. Все що могла ця дитина - це лиш насміхатися з тебе та твоїх проблем, що й було зі мною власне все життя.

  Зараз, бачачи погляд цього п'яного чудовиська, я вже не боюся його, як в дитинстві батька!

  Ні! Я змінився! Я виріс! Я розумі, що реально зміцнів та змужнів і вже не той маленький хлопчик, який не може чинити опір!

- Лявра драна! Я підозрював, що ти шлюха, але не думав, що настільки! - закричав той, неначе не людським голосом.

  Бідолашна дівчина вся аж затремтіла від того крику та ніби мимовільно зробила крок по ближче до мене, проте, не думаю, що вона дійсно вірить, що я зможу захистити її.

  А чи вірю в це я?

- Це... Це не те, про що ти подумав, Ді-Діма!

- Оу, справді? І хто ж він? - наближається повільною ходою ближче до нас.

- Він просто друг! Вірніше, ні, навіть не друг, а просто учень!

  І знову вона мене чомусь назвала учнем... Зачекайте-но, я так був зайнятий тими думками про своє становище, що й не звернув уваги на те її слово раніше... Невже вона і є та моя нова та гарненька вчителька, про яку сьогодні в чаті довго жужали всі наші?! Аж навіть шкода тепер, що пропустив сьогоднішні пари, хех.

  Годі, про що я думаю зараз в такий момент?

  Сам собі дивуюсь. Ну, струс мозку від люблячого батька дає про себе знати, мабуть.

- "Учень"? Ти знущаєшся з мене? Не думаю, що просто учень має бути в твоїй квартирі вночі!  

- Правильно, ти взагалі не маєш думати про це, бо вона вже давно кинула тебе - спокійно кажу.

- Ти що твориш?! - нервово шепоче мені на вухо Ангеліна, трохи зтиснувши моє зап'ястя поверх грубого рукава худі.

- А що? Хіба я не правий? Яке йому діло до вашого особистого життя зараз?

- Краще не зли його! Чому ти такий спокійний зараз?!

- Годі там шептатися "друзі"! А тобі, малий, я б радив взагалі ротяку притулити коли старший розмовляє!

- Ой, ви серйозно? Старший - це той, хто розуміє яка доза алкоголю для нього ненормальна!

- Матвій! - вже кричить мені дівчина, двома руками тепер напружено стискаючи моє зап'ястя.

- Ой, ви подивіться! Ну ви гляньте на це! Як же вона мило вимовляє його ім'я коли налякана!

- Він правда опинився тут у мене по випадковості!

- Перестаньте оправдодуватися перед ним, ви не зобов'язані.

- А ти зобов'язаний зараз же забратися звідси! І перестань його тримати так! - волає, як недорізана чупакабра і просто підбігає, сильно штовхнувши мене кудись в бік, тим самим роз'єднавши наші з нею руки.

- Матвій, ти як?! - зтурбовано питає коли побачила, що я вдарився плечем в стіну, бо той штовхнув.

- З ним буде все добре, ти краще за себе переживай! - кричить вже вкотре та хоче підійти до неї.

  Я хочу підійти до нього ззаді, поки він якраз обернувся до неї, і думає, що я там конаю від того болю в плечі і не можу зараз піти з того місця, але насправді я просто зробив такий нещасний вигляд. 

- Ні, будь ласка не вмішуйся у це, Матвій! - раптом каже вона тим, самим видавши мене, бо дивилась за його спину на мене, коли я почав повільно наближатися.

  Відчув на ногах щось тепле. Кицька встала посеред мого шляху, неначе бажаючи теж захистити мене.

  Я думав, що зараз він обернеться до мене і щось зробить.

  Нічого, буде добре якщо переключиться з неї на мене, але...

- Дура, ще раз спробуй вимовити його ім'я і я тебе-... - раптом просто починає хапати її двома великими, кремезними та сильними долонями за горло.

- Кхе-кхе-кхем, ні, прошу будь ласка не треба! - почала кашляти вона та говорити майже не розбірливо через те, що він душив її.

  Вмить вся почервоніла, а в очах відкрився страх.

  Я хутко кидаю в нього перше, що попалося під руки - кицьку.

  Так, в паніці за її життя я зробив це! Не смійтеся!

- А-а-ай! - заволав той, щойно я жбурнув її йому прямо на спину, а Сирочок не розгубилась та вп'ялась йому в неї усіма чотирма лапками, встромивши свої кігті глибоко під шкіру.

  Він тут же відпустив її шию.

  Ангеліна одразу впала на землю та віддихувалась, схопившись за горло.

- Ах, ти ж мале чортеня!

- Ви більше схожі зараз на цю потойбічну істоту - знову спокійно кажу.

- Ті... Кай... - охрипшим голосом шепоче вона, сидячи на плитці й досі вся червона та вже в сльозах тремтіти почала.