3 глава. Колишній

- При-при-припини! - аж заїкатись почала - Що ти тут влаштовуєш?! Негайно встань і перестань обіймати мене за коліна! Тобі робити нічого?!

  Через ніяковіння насправді сказала таке, але чудово розуміла, що діло в дзвінку і він точно повів себе подібним чином не просто так.

- Благаю, мені не можна! Мені ні в якому разі зараз не можна виходити в під'їзд чи на вулицю! - говорив той, не дивлявись на мене, а притиснувшись всім тілом та обличчям до моїх ніг.

  Мої щоки трохи почервоніли...

  Відчувала ногами як його тіло тремтіло чи то від ознобу, бо недавно вийшов з лікарні, чи то від страху перед чимось невідомим мені.

- Чому тобі не можна ні на мить виходити навіть у під'їзд і тим паче на вулицю?

- Просто не можна і все... Довго пояснювати, та й може я не маю права про таке говорити. Лише одну ніч, прошу! Вам навіть не доведеться гаяти часу, щоб постелити мені десь, я посплю тут в коридорі на коврику!

- Матвій...!

  Він перебиває мене.

- Ну добре без коврика! Або на стільчику на кухні, або простою всю ніч! Благаю не виганяйте мене хоча б до шостої раночку, а потім не побачите ніколи моєї особи! - швидко та приглушено тараторив той в мої ноги у напівпрозорих колготках.

  Пройшлись мурашки від того шепоту по шкірі.

- Та ні ! Я хотіла сказати-...

- Будь ласка!

- Добре-добре-добре, не перебивай мене вже!

- Вибачте, не хотів!

- Ох, все добре, Матвій, я хотіла сказати, що згодна!

- Справді?! - голосніше перепитав той, піднявши на мене здивовані очі, які здавалось скоро от-от прольють горку води.

  Спирався підборіддям на моє коліно.

- Справді, все буде добре, заспокійся, переночуєш, але лише ніч - відповіла я та сама не помітила, як мої пальці вже ходили по його розкішним густим коротким локонам волосся.

  Для чого я погладила його по голові?! Дурна!

  Він здивовано глянув на мене, але всміхнувся та, нічого не сказавши, знову занурився обличчям в мої ноги між колін поки я погладжувала його.

  Одразу відсахнула свою руку щойно він зробив це, бо може ще неправильно зрозуміти мене!

- Ну, все, я погодилась, проте, лише за однієї умови! - суворо кажу йому.

- Якої?! - раптом знову підняв свої великі очі на мене - Зроблю для вас все, що схочете! Все!

- Встань з колін!

- Добре! - крикнув він так, наче в армії відповідав сержанту та різко підвівся, як робот.

  Виглядало трохи комічно та мило, я навіть хотіла всміхнутись мимовільно, проте, прикусила нижню губу, щоб приховати це, бо зараз у нього там така ситуація, що точно не до сміху.

- То я ляжу он тут на паркет, добре? - спитав той, показавши вказівним пальцем на коврик біля нас у прихожій.

- Ні-ні-ні!

- Тоді де саме на плитці? На кухні? Чи у ванній? - простодушно питав, дивлячись на мене полегшеним поглядом.

- Та ні, я зараз постелю тобі в іншій кімнаті, дурненький.

- Не варто через мене так утруждатися! Я й так завдаю вам зайвий клопіт!

- Не завдаєш, мені в радість допомогти комусь.

  Він не знав, що відповісти на це. Легкий подив. Потім знов заговорив:

- Але мені так не варто, я того не заслуговую.

- Чого це не заслуговуєш? Твій батько вбив тобі це в голову?! Ти заслуговуєш всього найкращого і навіть не сперечайся з цим!

- ... Чому ви такі добрі зі мною?

- Бо хочу і можу. Роззувайся, але обережно, голову не забувай не можна опускати.

- Добре... Дякую вам!

- Ох, нема за що.

- До речі, як вас звати? Я якось за тим діалогом та своїми протяжними думками геть забувся про це спитати тоді.

- Ангеліна.

- А по батькові?

- Давай без того, знову повторю, я старша лише на 5 років, мені 22, тобі 17, я готова змиритися з тим, що ти звик на "ви" з незнайомицями, проте, щоб, як зі старою по імені й по-батькові звертався, ні, вибачай, не буде такого!

  Хоча потім в коледжі йому все одно доведеться звертатись до мене саме так, але поки ми в мене вдома, тож якого милого він має робити це зараз? Точно б почувалась столітньою, бо сама ж недавно мала сімнадцять і якби такий мене прозвав у квартирі власній "Ангеліно Сергіївно", то це вже точно був би край!

- Ну добре, тоді звертатимусь на ви, а зватиму лише по імені, як в Америці.

- Окей, як схочеш так, але знай, що в будь-який момент можеш перейти на "ти".

- Угу... - видав той, закінчивши роззуватись знову при вході.

  І не чекаючи його, зайшла в кімнату, в якій йому сьогодні доведеться провести всю ніч.

  Ввімкнула світло. Все таки добре, що живу одна у трьох кімнатній, якщо раптом що завжди є де приймати гостей та давати заночувати.

  Проте, те, що сталося з ним у мене це, звісно, вперше.

  Повірити не можу, що так легковажно даю заночувати в себе в домі людині, яку знаю лише півгодини від сили! Та ще й особі протилежної статі!

  Мда, боюсь тільки уявити якби на це відреагували батьки, але на щастя я з ними не живу вже рівно три роки, тож вони ніяк про це не дізнаються.

  Постелила йому простиню темно-бузкового кольору та поставила аж три подушки щоб точно було м'яко спати. Одіяло грубе поставила поруч складене. Сам розкладе та накриється. Воно було ніжно-кремового відтінку.

- Дуже дякую, Ангеліно - раптом почувся голос заді мене дуже неочікувано.

  Ще й мурашки по тілу чомусь пройшлись щойно з його вуст так приємно вперше "вистрибнуло" моє ім'я... Що зі мною? Дивна я якась в цей день.

  Я здригнулась навіть, але лише тому що не почула коли він встиг зайти в кімнату.

  Кицька знову терлась до його ніг та здивовано мнявкнула на мене мовляв: "кого там боятися? Як ти могла злякатися його?!"

- Ой, вибачте, не хотів злякати вас! - схвильовано вимовив той.

- Та нічого страшного... Ну, добре, тоді я піду вже спати, бо завтра рано потрібно вставати.

- Мені теж.