2 глава. Можна переночувати?

   Я відкрила двері та увійшла першою. Він повільно зайшов за мною.

  Увімкнувши світло, побачила, що хлопець навіть не думав роззуватись та нерухомо стояв при вході.

  Його червоні замерзлі руки й досі трохи тремтіли.

- Не будеш роззуватись та заходити далі?

- Ні, ви ж просто сказали, що дасте чай. Поп'ю та піду - тихо відповів той і я бачила такий смуток, розпач та безвихідь у тих ніжно-блакитних очах.

- Ти-...

  Я хотіла щось сказати та раптом моя кицька вбігла до нас у коридор.

  О, ні... Зараз почнеться!

- Обережно, бо вона... Не любить чужаків... - з паузою від подиву відповіла я, побачивши, як моя, завжди не приязна кішка, підбігла до нього так, ніби знала його все своє життя та почала тертися голівкою до ніг хлопця.

- А? - тільки й видав той від подиву, опустивши очі вниз до неї.

  Трохи посміхнувся.

  Ох, якою ж милою та м'якою була та посмішка із ямочками на щоках!

- Можна її погладити?

- Так, але дивись, бо може вкуси-... Ти... Ох, та як таке може бути?! - здивовано та навіть трохи обурливо вимовила я коли побачила, як той сів на корточки до кицьки та почав гладити її по голові й спині, а вона аж замурчала!

- А-ха-х, чому так реагуєте?

- Та моя кицька має такий "стервозний" характер! Повір, вона будь-якого гостя могла дерти кігтями, а особливо чоловіків та хлопців чомусь, а тут до тебе так ластитись почала! Сирок навіть до мене так не треться коли я з роботи приходжу, як до тебе зараз, блін!

- Сирок? То так її звати? Гарне ім'я, а-ха-х! У-у-у, Сирочок мій - мило пробурмотів той, дивлячись весь час тільки на неї поки й досі сидів на корточках та безперервно гладив її.

  Кішка була настільки рада його бачити, що навіть мнявкати до нього почала, дивляючись йому прямо в очі, поки муркала.

- Мяу?

- Ох, що таке? Що? - лагідно говорив той.

- Мя-я-яу! - ніжно повторила вона та наче хотіла стрибнути на одне з його колін, на яких він сидів зараз.

- Мяу) - тихо видав той - Ні, на мене не стрибати, а то твоя хазяйка приревнує.

  Я лише тихо хіхікнула коли він те сказав, а сама кицька неначе, як дресерована собака зрозуміла його слова і сіла, більше не намагаючись стрибнути на його коліно.

  Якщо вже навіть моя Сирок так себе із ним поводить, то він точно хороша людина! Усі тваринки можуть відчувати щось таке в нас.

- Ну, коротше, я хотіла сказати, можеш пройти далі - кажу йому та починаю знімати свої високі блакитні каблуки.

  І щойно почала стояти перед ним без них, то усвідомила що нижча за нього на цілу голову. Аж не по собі чомусь стало, тому відійшла на кілька кроків вперед.

- Та, ні, кажу ж, я вип'ю швидко тут при вході та піду. Не хочу вам ускладнювати життя. У вас мабуть є ще якась робота вдома - продовжував тихо говорити той, підіймаючись від кицьки, якій це явно не сподобалось.

- Мяу!!! - трохи агресивно, але й жалісно видала вона, ніби кажучи: "Хей, ану повернись! Присядь назад до мене і приділи мені увагу, інакше я такий тут сі ґвалт влаштую!!!"

- Ах. повірити не можу... І чим же ти їй так сподобався? Деякі мої гості отримали від неї настільки глибокі подряпини, що залишились шрами, а тут до тебе одразу з ходу ластиться так!

- А-ха-х, не знаю, мене чомусь всі тваринки люблять. Я завжди нічого такого не роблю, а вони самі до мене липнуть, як діти до шоколаду.

- Хах, це точно! Ну так от, не соромся і роззувайся, бо в мене сьогодні майже немає ніякої роботи.

- Ви точно не проти цього? - дивно перепитав той.

- Так, ну, звісно ж, чи зараз ти бачиш тут когось хто тримає дуло пістолета біля моєї скроні та вимагає мене говорити все це?

- А,ха,х, ні - трохи хіхікнувши, таки почав роззуватись.

- Можеш сісти за маленький столик на кухні - відійшовши помити руки, вимовила я.

- Добре...

- Але спершу помий руки в гарячій воді щоб загрітися.

- Ох, дякую... - тихо сказав, увійшовши у ванну одразу після мене.

  Я побачила, як його червоні руки почали наче ще більше червоніти під тиском гарячої води.

  Показала йому в який рушник можна витерти руки та пішла на кухню. Хлопець тихо зайшов туди ж після кікькох хвилин.

  Увесь час мовчав далі. Здавалось, неначе забув як говорити або неочікувано став німим.

- Скільки тобі років? - запитала, заварюючи йому чаю за плитою, поки той сидів біля мене.

- 17, а вам?

- 22, Скажи, я що виглядаю на тридцять, що ти постійно звертаєшся до мене на ти?

- Ні-і-і, ну що ви! Просто завжди до незнайомих людей, а особливо жінок і дівчат, звертаюсь на ви, навіть якщо бачу, що ми ледь не однолітки.

- Це трохи дивно...

- Знаю, але мене так привчили з дитинства і це вже перетворилось у звичку, яку я ніяк не можу змінити.

- Хм, зрозуміло, а як тебе звати?

- Матвій.

  Ох, і яке ж співпадіння, що той Загребельний, про якого пускали ті брудні чутки сьогодні в аудиторії студенти, теж мав таке ім'я.

- А призвище яке?

- Загребельний.

- Що?! Загребельний Матвій?!!

- Ам... Так, а що? Ми знайомі? Чи ви чули моє ім'я десь раніше?

  Я стояла до нього спиною, поки робила те все за плитою з кип'ятком та заварником і не оберталась ні на мить, щоб приховати шокована лице.

  Це ще більше "співпадіння" у яке вже просто не віриться... Невже це той самий Загребельний Матвій, про якого так всі сьогодні поливали брудом, мовляв: "він продажний, за тисячу гривень зробить все чого захоче старша жінка"...

  А може це все таки просто збіг обставин і він просто його однофамілець і одноіменець водночас? Нє, ну буває ж таке.

  Проте, він сьогодні не приходив на пари і діти якось не говорили про його зовнішність, та й мені не було цікаво тоді, тож точно не можу знати чи це він, чи ні по зовнішнім признакам.

- Так, чула, проте, невпевнена, що то було саме про тебе... - тихо пробурмотіла я - Який чай будеш?