189 Розділ

— Залиш історію для своїх поминок, — холодно перебив я, скидаючи дев'ятку та сімку на стіл. — Дві карти.

Чоловік без слів подав мені дві нові карти зверху колоди. Я прикрив їх долонею, не поспішаючи дивитися.

— О, ні, ми поговоримо про історію, — Ноа отруйно усміхнувся й скинув одну карту. — Мені одну. Знаєш, чому твій батько так легко дав себе вбити? Чому Лоу Дрейевенор просто дозволив Кортену пустити собі кулю в голову?

— Бо він мав честь, на відміну від тебе.

— Ні! — Ноа раптово нахилився вперед, і його очі спалахнули оскаженілим вогнем. — Бo він захищав папку! Таку маленьку, чорну шкіряну папку містера Уінтера. Ти ж пам'ятаєш Уінтера? Першого Господаря Оніксу?

Я застиг. Пальці на картах здригнулися. Це ім’я проштрикнуло пам'ять, мов голка.

— Папка Уінтера... — прошепотів я, не піднімаючи очей.

— Саме так, — Ноа смакував кожен склад. — Уінтер заховав туди все. Усі компромати, усі реальні рахунки, усі імена, на яких будувалося це місто. Коли Уінтер здох, папка дісталася Лоу. І Лоу наївно вірив, що якщо він заховає її в надійному місці, Онікс буде недоторканим. Але знаєш, що сталося в той день, коли Кортен застрелив твого батька?

Я повільно підвів погляд. Мої очі впилися в його обличчя:

— Ти знищив її.

— Браво! — Ноа заплескав у долоні, і цей звук лунав розривно в тихому спалаху кімнати. — Одразу після смерті Лоу! Я особисто спалив цю папку в каміні! Лоу помер даремно, Каелю. Його Онікс був розпроданий і знищений ще до того, як його тіло охололо в землі!

— Ти спалив папір, Ноа. Але імперії рушаться не через відсутність паперів. Вони рушаться через таких жадібних пацюків, як ти.

Я повільно відкрив дві нові карти, що подав Кортен.

Сімка пік... і третя дама. Дама пік.

Трійка дам.

— А тепер ставки, Каелю, — Ноа злегка постукав крайком карт по столу, перебираючи їх із хворобливою, смакуючою насолодою. — Але перед цим я хочу, щоб ти чітко усвідомив, що станеться за годину.

Він нахилився ближче. Пасмо його світлого волосся впало на лоб, а розбита губа знову кровоточила, але його це не обходило.

— Ти помреш, — повільно промовив Ноа. — А я забираю собі Онікс. Твоє вишколене військо, твої класи, твої території, твої склади й канали. Я стану новим Господарем. Ті хлопці, яких ти виховував як братерство, швидко зрозуміють, у кого тепер гроші й влада. Вони стануть моїми псами. А твій А-клас... твої знамениті бійці розпишуться в моїх відомостях першими. За підпис на правильній бумазі люди віддають усе, Каелю. Мені навіть не знадобилася папка Уінтера, щоб купити ваше майбутнє.

— Відкрию тобі секрет. Але тільки після того, як ти поставиш свою ставку.

— Граємо за вищою ставкою. Мій дім, її життя та її воля проти твоєї голови. Твій хід, Каелю.

Я повільно висунув у центр столу свій пістолет. Ствол важко застукотів по дереву. Потім я виклав свої карти.

— Оніксу. Більше. Не існує.

Ноа застиг. Його посмішка на секунду здригнулася й згасла.

— Що ти сказав? — перепитав він, гарячково кліпаючи очима.

— Я розпустив усіх, — я повільно підвів на нього погляд, у якому палала порожнеча. — А-клас, B, C, D... навіть наймолодших. Я повернув їм свободу й скасував клятву. Тобі нема чого захоплювати, Ноа. Немає жодного бійця, якого ти зміг би купити. Ти стоїш на попелищі. А тепер... відкривай карти.

Ноа гарячково, з лютим хрипом перевернув свої п'ять карт.

Флеш-рояль. Піковий числовий ряд від десятки до туза.

Він виграв.