183 Розділ

Каель ішов прямо на нас, не зводячи з мене своїх світлих, палаючих очей. У його погляді не було страху.

— Каелю, ні! — закричала я, намагаючись вирватися вперед, але рука Ноа залізною хваткою смикнула мене назад.

— Я проти! — Посміхнувся Каель.

Ноа зреагував миттєво. Зі спотвореним від люті обличчям він ривком заступив мене своїм тілом, закриваючи від прицілу, і гаркнув через плече:

— Кортен! Забери її! 

Жнець опинився поруч наче з нізвідки. Його важка, холодна долоня з силою впилася в моє плече, викручуючи руку. Я билася в його хватці, розриваючи білосніжне мереживо сукні, кричала ім’я Каеля, поки Кортен безжально тягнув мене геть від вівтаря, пробиваючись крізь сполоханий натовп.

Позаду пролунав перший глухий постріл, а за ним — крики й гуркіт перевернутих стільців. Я повернула голову й на секунду побачила, Каеля, але завіса з людей і Кортен остаточно перекрили мені огляд.

Жнець грубо заштовхнув мене на заднє сидіння чорного броньованого авто й зачинив двері, заблокувавши замки. Я била кулаками по затонованому склу, виючи від розпачу, поки за декілька хвилин двері з іншого боку не відчинилися.

У салон важко впав Ноа. Його смокінг був злегка пошарпаний, а на комірі білосніжної сорочки темніла свіжа крапля крові. Вона була не його. Його обличчя дихало важким, божевільним азартом.

Він навіть не подивився на мене.

— Їдь, Кортене. До маєтку за містом.

Автомобіль ривком зірвався з місця. Дорога до заміського маєтку перетворилася на суцільний кошмар. Ноа більше не намагався вдавати «білого янгола» чи грати в ніжність. Його обличчя спотворила потворна, звіряча лють. Усю дорогу він оскаженіло орав на мене, звинувачуючи в зраді, називав останніми словами й погрожував, що змусить мене благати про смерть. Я лише мовчки тиснулася до дверей, стискаючи сплюндровану весільну сукню й кусаючи губи до крові.

Коли авто зупинилося біля глухого, високого маєтку в лісі, Ноа витягнув мене з салону за волосся. Він із силою затягнув мене на другий поверх, заштовхнув у темну, напівпорожню спальню й кинув на підлогу.

— Кортене, мотузку! — рявкнув він.

Мене зв'язали грубо й безжально: товста мотузка впивалася в зап'ястя за спиною, розрізаючи шкіру, а ноги міцно стягнули біля кісточок. Перш ніж відйти, Ноа раптом грубо схопив мене за підборіддя, вимушуючи закинути голову. Його погляд зупинився на моїй шиї. Одночасно сухим, нищівним рухом він смикнув тонкий срібний ланцюжок. Метал боляче врізався в шкіру й з тріском порвався.

Кулон у формі крила, який мені колись подарував Каель залишився в його міцно стиснутому кулаці. Ноа на мить затиснув срібло в долоні, зневажливо оглянув мене й з силою відкинув його в темний куток кімнати, де той із тихим дзвоном упав на голі дошки.

Ноа ривком підвівся, важко дихаючи, і вийшов, зачинивши масивні дубові двері на кілька засувів. Я залишилася одна в повній темряві. Мотузки пекли, тіло нило від синців, але найгіршим був страх.

Минула вічність.

За дверима пролунали важкі, повільні кроки. Замок клацнув, і в кімнату увійшов Ноа. Він зняв свій забруднений кров'ю смокінг, залишившись у білій сорочці з розстебнутим коміром і закочаними рукавами. У його руці був масивний дерев'яний стілець. Він поставив його прямо навпроти мене, розвернув спинкою вперед і вальяжно сів, широко розставивши ноги й спираючись ліктями.

— Ну що, місіс Хейс... Поговоримо про твого Ангела?

Я мовчки дивилася на нього із землі, намагаючись не показувати тремтіння.

— Ти чекаєш, що він прийде сюди, правда? Ти дивишся на ці двері й молишся, щоб твоя темна тварюка увірвалася й урятувала тебе. Але я тобі розкажу, що буде, коли він ступить на цей поріг.

Він нахилився нижче, і його очі в темряві спалахнули моторошним вогнем.

— Я не застрелю його, Евілін. Це було б надто легко. Кортен чекає на нього внизу. Я змушу, щоб він став переді мною на коліна — прямо тут, на цьому килимі. А ти будеш сидіти ось тут.