181 Розділ

Каель не відвів погляду. Він повільно підняв мої долоні, забруднені і почав обережно, ритмічно витирати їх своїми гарячими пальцями. 

— Воно не здійсниться, Еві. Ми більше не діти, які вірять у дива, а наші бажання завжди розбивалися об реальність. Я більше не твій Ангел, щоб дарувати тобі чудеса.

— Будь ласка... — вичавила я.

Він застиг на секунду. А потім його пальці ковзнули з моїх зап'ясть вище — на потилицю, заплутуючись у волоссі.

Каель нахилився й притиснувся своїми губами до моїх.

Я відповіла на цей поцілунок, притискаючись до нього всім тілом, ухопившись за його шию, відчуваючи, як під моїми пальцями б'ється його важкий, рваний пульс. Каель повільно відсторонився. Його очі були зовсім близько.

— Загадала? — ледь чутно прошепотів він.

Я лише безсило кивнула, не в змозі вимовити ні слова, бо знала: ми обоє загадали одне й те саме. І ми обоє знали, що це бажання дійсно ніколи не здійсниться.

Я повільно розвернулася й пішла геть. Ноги були невагомими, а кожен крок лунав у голові як глухий удар молота. Пальто Каеля, що висіло на моїх плечах, пекло шкіру, але я не зняла його. Я обійшла будівлю й увійшла назад у салон суконь — цього разу через парадні скляні двері. Дзвіночок над входом сухо й тонко дзеленкнув.

У холі миттєво знялася паніка. Дівчина-стилістка застрягла коло стійки із білим як папір обличчям, а назустріч мені вже робив важкі, за загрозливі кроки Кортен. Його порожнє обличчя виражало темну, глуху лють.

— Де ви були, Евілін? — його голос пролунав металево, здерев’яніло. Він ступив до мене, перекриваючи прохід. — Ви зникли на п’ятнадцять хвилин. Містер Хейс вже чекає на вас. Я запитую ще раз: де ви були?!

— Заткнися! — закричала я йому прямо в обличчя. — Заткнися й не смій до мене торкатися! Мені начхати на тебе і на містера Хейса! Прибери свої руки!

Кортен застиг. Його темні очі звузилися, але під моїм оскаженілим поглядом. Я не чекала на його реакцію. Обійшовши його, я вихопила з рук переляканої дівчини чохол із сукнею, вийшла на вулицю, кинула його на заднє сидіння своєї машини, сіла за кермо. Кортен мовчки сів поруч, але більше не промовив жодного слова.

Вечір минув у лихоманці. Коли ми зайшли, Ноа стояв біля панорамного вікна. Він повернувся, помітивши на мені чуже, чоловіче пальто і його очі на секунду спалахнули важким, небезпечним вогнем. Кортен щось тихо прошепотів йому на вухо біля дверей.

Ноа повільно підійшов до мене. Він не став кричати. Він просто зняв із моїх плечей пальто Каеля, мовчки підійшов до каміна й кинув його у відкритий вогонь. Дорогоцінна тканина спалахнула миттєво, заповнюючи вітальню гірким димом.

Ніч перетворилася на безкінечне катування. Я лежала в ліжку, витріщаючись у темну стелю. Ноа спав у сусідній кімнаті, залишивши Кортена чергувати під моїми дверима. Дощ за вікном шурхотів по склу. Я не заплющила очей ні на хвилину.

А зранку прийшов світанок.

Він був холодним, сірим і мертвим. Світло повільно прокрадалося крізь жалюзі, вихоплюючи з темряви чохол з весільною сукнею, що висів на шафі.

День моєї страти настав.

Через годину я сиділа перед великим трюмо. Стилісти й візажисти, яких привів Ноа, працювали мовчки. Вони накладали товстий шар крему, ховаючи під ним мій синяк на щоці, фарбували губи в блідо-рожевий колір і викладали моє волосся. Я дивилася на свій дзеркальний силует і відчувала лише порожнечу. Мені здавалося, що фарбують не наречену, а мумію перед похованням.

Коли дівчата застібнули останній ґудзик на моїй сукні й мовчки вислизнули з кімнати, двері знову відчинилися.

Увійшов Ноа.

Він був в чорному смокінгу, із білосніжною хусткою у кишені. Його волосся було зачесане назад, а на обличчі сяяла усмішка чоловіка, який отримує свій найцінніший трофей. Він повільно підійшов ззаду й поклав руки на мої оголені плечі. Його долоні були гарячими, і від цього дотику по моїй шкірі пробіг сиропець огиди.

— Ти неймовірна, Евілін... Ти виглядаєш як справжня королева. Моя королева.