177 Розділ

Він підвівся з-за столу, розправляючи манжети піджака.

— Тобі треба забрати сукню, а я маю поїхати по справах і перевірити, щоб ніхто й не заявився на наше весілля... Я маю на увазі Каеля, люба.

Він повернув голову до чоловіка в чорному, який миттєво підвівся услід за ним.

— Кортен, ти простежиш за нею. Ні на крок.

Я вийшла з ресторану, перечіпляючись через власні підбори. Холодне повітря на секунду обпікло обличчя. Я швидко підійшла до своєї машини, гарячково зняла її з сигналізації й сіла за кермо.

Пальці на кермі тремтіли так, що я не могла з першого разу встромити ключ у замок запалювання.

Пасажирські двері поруч безшумно відчинилися. Кортен сів на переднє сидіння поруч зі мною. Від нього пахло холодним металом. Він навіть не повернув голови в мій бік — просто зачинив двері й застебнув ремінь безпеки.

— Їдьмо, міс Уінтер. Салон весільних суконь закривається через годину. Містер Хейс не любить, коли відбуваються затримки.

Я затиснула зуби, завела двигун і вижала газ. Усю дорогу ми їхали в мовчанці. Кортен сидів поруч непорушно, мов гранітна брила, а його порожній погляд був зафіксований на дорозі.

Весільний салон у центрі міста зустрів нас м'яким світлом кришталевих люстр та дзеркалами від підлоги до стелі. Дівчина-стиліст, молода й усміхнена, одразу підбігла до нас. Вона сяяла щирим захватом.

— Доброго вечора! — защебетала вона, роблячи крок до мене. — Міс Уінтер, ваша сукня після останньої підгонки просто ідеальна! Проходьте в примірочну, я допоможу вам її одягнути!

Я мовчки кивнула й попрямувала до високих оксамитових штор. Але Кортен зробив крок слідом за мною, зупинившись прямо перед входом до роздягальні.

Дівчина-стиліст здивовано закліпала очима, переводячи погляд із його строгого чорного костюма на байдуже, кам'яне обличчя.

— Вибачте... — ніяково мовила вона, посміхаючись Кортену. — Чоловікам не можна в зону примірки. Ви можете зачекати на диванчику, я принесу вам кави або води.

Кортен повільно повернув до неї свій важкий, скляний погляд. Його обличчя не виражало абсолютно нічого.

— Я залишуся тут.

— Але... це правила нашого салону. Наречена має переодягнутися. Це інтимний процес...

— Двері до кабінки будуть зачинені, — перебив її Кортен, зробивши ще один крок уперед і стаючи прямо біля оксамитової штори. — А я стоятиму біля цих дверей. Питання?

Дівчина зблідла на очах. 

— Н-ні... питань немає, — прогерготіла вона, перелякано ковтаючи слину. — Заходьте, міс Уінтер.

Я зайшла за штору. Дівчина із тремтячими руками допомогла мені розстебнути повсякденну сукню й розправила важкий, невагомий шовк весільного вбрання.

Коли вона застебнула останній дрібний ґудзик на моїй спині й відійшла вбік, я повільно підійшла до величезного дзеркала. Зі скла на мене дивилася незнайомка.

Сукня була божевільно красивою. Білосніжний шовк облягав талію, спадав м'якими хвилями до підлоги, мереживо на плечах здавалося морозним візерунком. Це була сукня для найщасливішої дівчини у світі. Для дівчини, яку кохають і яку ведуть до вівтаря з ніжністю.

Але під цим мереживом ховалася палаюча щока від удару Ноа. А в дзеркальному відображенні я бачила свої власні очі — згаслі, порожні, випалені страхом і болем.

— Міс Уінтер... ви неймовірна. Вам щось не подобається?

— Все ідеально. Просто ідеально.