176 Розділ

— Я роблю те, що необхідно для захисту інтересів містера Хейса. Я — інструмент. Якщо інструмент каже вам стояти тихо й не робити дурниць — вам варто слухати. Ви вибрали правильний шлях, міс Уінтер. Ви погодилися на весілля. Це зберегло вам життя. І... вашому колишньому другу. Поки що.

— Не смій погрожувати мені. Каель поза грою. Я виконую свою частину угоди!

— Кортен не погрожує, мила, — Ноа м’яко поклав свою долоню зверху на мою руку, притискаючи її до столу. Його дотик був гарячим і ядучим. — Він просто нагадує тобі про правила. Відсьогодні Кортен буде поруч із тобою цілодобово. Він супроводжуватиме тебе до примірочної суконь, він буде біля дверей твоєї спальні, він стоятиме за твоїм плечем у церкві.

— Я не хочу, щоб це чудовисько було поруч зі мною! — я висмикнула руку з-під долоні Ноа.

Ноа повільно зітхнув, і його посмішка на секунду згасла, змінившись уже знайомим, важким затінком.

— Моє кохання робить мене м'яким, Еві, але не дурним. Ти досі тримаєшся за мого ворога. Тому Кортен буде поруч. Не як гість.

Кортен знову відкинувся на спинку крісла, склавши руки на колінах.

— Я буду вашою охороною, міс Евілін, — промовив Жнець із тихим, моторошним спокоєм. — Доки ви не вдягнете обручку. А якщо ви спробуєте зробити хоч один крок убік... Я особисто виправлю цю помилку.

Я дивилася на них двох — на "білого ангела" Ноа, який посміхався мені з отруйною ніжністю, і на Кортена, який заочно виніс мені вирок. Я була затиснута між двома монстрами.

Я відкрила рот, намагаючись вичавити з себе хоч якісь слова:

— Ноа... я не вийду за тебе. 

Ноа повільно поклав прибори на тарілку. Металевий дзенькіт розітнув тишу залу. Його обличчя вмить здерев'яніло, а погляд став абсолютно порожнім.

— Добре. Скажу прямо. Якщо ні... Якщо ти лишиш мене без мого кохання, я вб’ю не лише Каеля. Я вб’ю й тебе. Я не хочу, щоб ти дісталася комусь ще.

— Я вб’ю тебе раніше.

— Ти сама погодилася вийти за мене.

— Це була помилка! — вигукнула я.

Мої пальці гарячково схопили важку, розкішну каблучку з діамантом, яку він надягнув мені місяць тому. З болем і силою я зірвала її з пальця й із брязкотом кинула прямо на білосніжну скатертину.

Я ривком підхопилася з крісла, збираючись утекти з цього місця.

— Сядь, — карбувально виразив Ноа.

— Закрий рот! 

Раптовий, глухий вибух пострілу розітнув простір порожнього ресторану. Куля з брязкотом впилася в ліпнину на стелі, і шматки білої штукатурки дощем попадали на підлогу. Я здригнулася всім тілом, скрикнула й від несподіванки й жаху застигла на місці, закриваючи вуха руками. У повітрі миттєво запахло порохом.

Ноа повільно опустив пістолет, навіть не подивившись на стелю. Його обличчя знову розпливлося в хворобливій, отруйній усмішці.

— Я сказав сядь, кохана, — промовляв він м'яко.

Я, дрижачи від голови до ніг, повільно сповзла назад у крісло. Серце оскаженіло билося об ребра. Кортен поруч навіть не кліпнув — він лише провів байдужим поглядом білий пил, що осідав на його чорне плече. Ноа нахилився трохи вперед через стіл, роздивляючись моє зблідле обличчя.

— Ти ж добровільно погодилася вийти за мене... Добровільно?

Я ковтнула сухий клубок у горлі. У голові пульсувала єдина думка: Він божевільний. Він застрелить мене прямо тут.

— Так... 

— Я хіба змушую тебе? — його світлі очі вимогливо й хижацьки впилися в мої.

Я хотіла закричати. Я хотіла вирапати йому в обличчя: «Так! Це проти моєї волі! Ти монстр, ти тримаєш мене в заручниках!»

Але під прицілом його скляного погляду й під мовчазною тінню Жнеця я лише безсило заплющила очі й прошепотіла:

— Ні... не змушуєш. 

Ноа полегшено зітхнув і знову розслаблено відкинувся на спинку крісла. Його голос знову став шовковим.

— Я кохаю тебе, Евілін Уінтер. А ти мене?

Гаряча, пекуча сльоза повільно скотилася по моїй щоці, залишаючи вологу доріжку на місці вчорашнього синця. Я подивилася на каблучку, що самотньо лежала біля його тарілки.

— І я тебе... — змусила я себе вимовити цю жахливі, брудні слова.

— Добре, — Ноа задоволено кивнув і глянув на свій коштовний годинник. — Вам час.