175 Розділ

Ідеальний чоловік завжди прагне здаватися анголом. Він одягає білий костюм, дарує діаманти й шепоче про безпечний рай. Але він вдарить тебе — обов'язково вдарить тоді, коли з'явиться найперша нагода, коли його фальшивий німб дасть тріщину від вашого неупокорення.

А темний ангел... Темний ангел не обіцяє святості. Він мовчки вб'є кожного, хто просто наважиться торкнутися його коханої. Але де ж мій Ангел? І хто з них насправді світлий, а хто темний?

Каель точно темний. Його світлі очі затягнуті димом і кров'ю, його руки брудні, а слова обпікають холодом. І все ж, доки "білий" намагається подарувати мені свій вигаданий рай, я розумію жахливу істину:

Темний Ангел живе в пеклі, яке сам же й створює навколо. Він отруює все, чого торкається, так і не в змозі подарувати створений ним рай бодай комусь...

Розкішний ресторан у центрі міста був практично порожнім. Ноа зафрахтував усю залу, і лише тиха, ненав'язлива джазова музика з динаміків розрізала липку, важку тишу. Кришталеві келихи відбивали світло масивних люстр, а за вікном безперервно шурхотів сірий, бездушний дощ.

Я сиділа за круглим столом у своїй новій сукні, яку мені купували стилісти Ноа. Мої пальці заціпеніли на серветці. Права щока все ще злегка пульсувала під товстим шаром тонального крему — нагадування про вчорашній вечір.

Напроти сидів Ноа. Він виглядав свіжим, елегантним і спокійним, повільно розрізаючи стейк на своїй порцеляновій тарілці, ніби між нами ніколи й не було ані вихопленого пістолета, ані удару.

А праворуч від нього сидів чоловік, якого я раніше ніколи в житті не бачила.

Він був високим, худорлявим, у чисто чорному костюмі без краватки. Його обличчя здавалося викарбуваним із сухого дерева — гострі вилиці, бліда шкіра, глибокі зморшки біля вуст і темні, абсолютно порожні очі, в яких не відбивалося жодної людської емоції. Він мовчки дивився перед собою, навіть не торкаючись своєї кави.

— Ти майже нічого не їси, мила, — м’яко, з легкою докорою мовив Ноа. — А тобі потрібні сили. Ти виглядаєш так, ніби зібралася на власний похорон.

Я лише міцніше стиснула пальці в кулак під столом, не зводячи очей із незнайомця.

— І хто це, Ноа? Ти вирішив запросити ще одного свідка нашої "ідеальної" вечері?

— О, вибач мою невихованість, — Ноа легенько усміхнувся й поклав виделку. Він кивнув у бік чоловіка в чорному. — Я просто хотів познайомити тебе з людиною, яка відсьогодні відповідатиме за твою особисту безпеку. І за спокій нашого свята.

Чоловік у чорному повільно повернув голову в мій бік.

— Доброго вечора, міс Евілін, — промовив він.

Мене наче струмом вдарило. По спині пробіг крижаний холод. Його обличчя було мені повністю чужим, але цей голос… Цей низький, монотонний, здерев'янілий шелест. Голос із моїх найжахливіших нічних жахіть. Голос, який наказував вбити мене. Голос людини, яка перетворила мої дні на пекло. Голос, який змусив мене благати про життя Каеля.

— Це Кортен, — спокійно представив його Ноа. — Хоча ти, мабуть, знаєш його під іншим ім'ям... Ти знаєш його як Жнеця.

— Ти... Це ти.

— Так, це я, — Кортен навіть не кліпнув. — Приємно нарешті зустрітися особисто, без масок і телефонів, міс Евілін. Містер Хейс дуже хвилюється за вашу безпеку. Особливо після останніх... неприємних подій.

— Неприємних подій? Ти називаєш це так?! — я повернула погляд на Ноа. — Ти стежив за мною! Ти просто покидьок, шматок лайна!

— Я лише хотів знать, що ти в безпеці, мила, — спокійно втрутився Ноа, роблячи ковток вина. — Кортен — моя права рука. Коли я дізнався, що навколо тебе крутиться Каель, я мусив щось вирішити.

— Він монстр, Ноа! Ти хоч розумієш, що він робить?!

Кортен повільно нахилився трохи вперед, поклавши свої довгі, худі пальці на білосніжну скатертину. Його порожній погляд впився прямо в мої очі.