174 Розділ

Я вскочила в кімнату, з силою грюкнула масивними дверима й гарячково повернула засув. Тіло дрижало так, що я сповзла по дверям на килим, закриваючи вуха й стискаючи голову долонями від жаху перед цим монстром.

З того боку одразу пролунав важкий гуркіт — Ноа з силою ударив кулаком у дерево.

— Евілін! Відчини! — його голос спочатку звучав вимогливо, але вже за секунду змінився, ставши знову тим самим м'яким, шовковим. — Боже... Евілін, вибач мені. Пробач, благаю! Я не хотів... Я просто злякався за нас. Я вийшов із себе, я не розрахував силу... Відчини, я прошу тебе, дай я подивлюся на щоку. Евілін, ну не мовчи!

Він продовжував монотонно стукати в двері й шепотіти свої отруйні вибачення, але я лише міцніше затуляла вуха й тиснулася спиною до дверей. Я не відкрила. І вже ніколи не відкрию йому. Раптом у замку сухо й чітко клацнув метал.

У мене перехопило подих. Я гарячково спробувала відсахнутися, але двері вже повільно відчинилися всередину, відштовхуючи мене вбік. На порозі стояв Ноа. У його руці тихо побрязкував дублікат ключа, а на обличчі більше не було й сліду того оскаженілого гніву. Він мовчки підійшов, підхопив мене під пахви й, не зважаючи на те, як я заніміла від жаху, обережно підняв із підлоги та посадив на край ліжка.

Ноа опустився поруч на коліна прямо перед моїми ногами. Його великі, теплі долоні м’яко лягли на мої тремтячі плечі, а потім він загорнув мене в обійми, притискаючи моє обличчя до своїх грудей. Від нього пахло дорогим парфумом.

— Ну все, все... Тихіше, — м’яко шепотів він, його голос звучав так спокійно, ніби нічого й не сталося. — Не треба тремтіти. Я більше не вдарю тебе, чуєш? Це просто був стрес. Ми обоє виснажені. Але все це закінчиться. Уже через два дні, Евілін... Через два дні ми одружимося. Ти надягнеш сукню, ми дамо клятви, і все нарешті стане на свої місця. Все буде просто ідеально.

Його пальці повільно, ритмічно гладили моє мокре волосся, опускалися на спину, знову й знову заспокійливо проходячи вздовж хребта. Ця ласка була гіршою за будь-який удар — вона віддавала справжнім, глибоким божевіллям.

— Ти моя до останньої краплі, — його шепіт лоскотав моє вухо, поки він обережно притискав долоню до моєї палаючої, набряклої щоки, не помічаючи, як я здригаюся від кожного дотику. — Я врятую тебе від усього цього бруду. Я перепишу твоє життя. Ти забудеш усе, що було до мене. Ти зрозумієш, що тільки я можу про тебе подбати. Тільки я кохаю тебе по-справжньому.

Він м’яко перехопив мене за плечі й поволі поклав спиною на подушки. Його руки обережно розправили ковдру, накриваючи мене до підборіддя, мов кришталеву ляльку, яку він знову поставив на полицю.

Ноа нахилився й коротко, невагомо торкнувся губами мого чола.

— Засинай, мила, — прошепотів він із божевільною, тихою усмішкою на вустах. — Засинай. Все буде добре добре. Ти прокинешся, сьогоднішній день просто зникне. Все буде добре... Я особисто про це подбаю.

Він ще кілька секунд дивився на мене своїми скляними, закоханими очима, а потім безшумно підвівся, вимкнув світло й зачинив двері з того боку, залишаючи мене в повній, крижаній темряві.