171 Розділ

— Я ризикував усім, щоб ти жила! — я відчула гаряче, прискорений подих, що обпікав мої губи. — Я продав душу пеклу, я віддав їм усе, що мав, я зник із твоєї долі, аби ти була в безпеці! А ти стоїш на краю й граєш у рулетку зі смертю, щоб довести мені що?! Що ти дурна?! Що ти не цінуєш жодної секунди того життя, яке я тобі вигриз?!

— Мені не потрібне таке життя! — вирапала я. — Ти сам вирішив за мене! Ти знову, проклятий ти егоїсте, вирішив усе за нас двох! Ти вирішив, що мені буде краще без тебе! Ти вирішив, що я зможу спокійно ходити на роботу, посміхатися Ноа?

— А що я мав зробити?! — Каель з силою струснув мене за плечі. — Втягнути тебе в це криваве болото?! Забрати з собою ховатися по підвалах і чекати, коли якась куля проб'є твоє горло?! Ти цього хотіла?!

— Так! Так, Каелю! Краще підвали, краще куля, краще смерть поруч із тобою, ніж це! Ніж щодня прокидатися поруч із чоловіком, який замовляв твоє вбивство, і грати роль щасливої ляльки! Ти вважаєш себе героєм, так?! Ти думаєш, що врятував мене?! Ти просто залишив мене помирати поволі, з дня в день!

Каель застиг. Мої кулаки безсило опустилися на його сведр, і я лише важко, уривчасто дихала, припадаючи чолом до його грудей. Пальці на моїх плечах послабили хватку, але не відпустили — вони повільно, тремтячи, перемістилися на моє потилицю, впиваючись у вологе волосся.

— Ти дурна... — прошепотів він. — Яка ж ти дурна, Евілін... Я стільки років не боявся нічого. Ні зброї, ні крові, ні власної смерті. А сьогодні, коли ти почала падати... у мене все всередині вимерло.

— Тоді навіщо ти прийшов? — прошепотіла я, піднімаючи до нього набряклі очі. — Навіщо ти повернувся на цей дах?

Каель заплющив очі й важко, зболено видихнув, притискаючись своїм чолом до мого.

— Бо я не зміг, — тихо, оксамитово промовив він, і кожне слово давалося йому з важкою болем. — Я зрозумів, що якщо я не побачу тебе хоч ще раз я сам розірву себе на шматки.

Тишу розітнув чіткий, ритмічний звук кроків. Важкі підошви дорогих туфель повільно карбували крок по мокрому бетону, наближаючись до нас із темряви дверного отвору. Каель зреагував миттєво. Навіть не повернувши голови, він блискавичним рухом штовхнув мене собі за спину, закриваючи своїм тілом, а його права рука вже ледь чутно ковзнула за пояс — до пістолету.

— Яка зворушлива сцена, — пролунав спокійний лякаючо знайомий голос.

З тіні повільно вийшов Ноа.

Він був у своєму темно-сірому пальті, без парасолі, але дощ, здавалося, принципово оминав його. На його обличчі грала легка, м'яка посмішка — та сама, якою він зустрічав мене щовечора вдома. На лівому зап'ясті в темряві злегка відблискував годинник, який я купила йому кілька тижнів тому.

Ноа зупинився за кілька кроків від нас, невимушено засунувши руки в кишені пальта. Його погляд повільно ковзнув по мені — змоклій, здригаючій від холоду й сліз, захованій за спиною чоловіка, якого він мав знищити.

— Еві... А ти казала, що йдеш на дах просто подихати свіжим повітрям. 

Він повільно підняв руку, роздивляючись циферблат на зап'ясті, а потім знову подивився на Каеля. Його посмішка стала отруйною.

— Хатка в лісі... Папка з досьє, яка так неочікувано потрапила тобі в руки в амбарі... А тепер оце. Ти дійсно гадала, мила, що я нічого не бачу? Що я не знаю, куди ти їздила того дня?

Повітря на даху застрягло в горлі. Серце зупинилося.

— Ноа... — вичавила я з себе, роблячи крок з-за спини Каеля, але той жорстко випростав руку, не даючи мені вийти вперед.

— Мовчи, Евілін, — не повертаючись, глухо відрізав Каель. Його плечі були натягнуті, як струни, а світлі очі зафіксувалися на Ноа з мертвою, хижацькою концентрацією. — Це між нами.

— О ні, Каелю, це вже давно не тільки між нами, — Ноа легенько похитав головою й зробив один повільний крок уперед. — Вона зробила це нашою спільною грою в той день, коли принесла тобі мої документи. Я дав їй шанс. Я дав вам обом шанс. Чекав тижні... дивився, як вона посміхається мені в обличчя, як вибирає сукню для нашого весілля, поки її думки були з тобою. Я сподівався, що ти виявишся розумнішим і просто зникнеш. Але ти повернувся.

Ноа повільно дістав праву руку з кишені. У його долоні примарно зблиснув воронований метал пістолета з глушником.

— І тепер, на жаль, весілля доведеться скасувати.

— Ні! — закричала я, вириваючись з-за спини Каеля.