166 Розділ

Каель застиг. Його гаряча долоня повільно, з важким ваганням піднялася й опустилася на моє потилицю. Його пальці плуталися в моєму мокрому волоссі, стискаючи його з такою відчайдушною силою, ніби він сам боявся випустити мене з рук. Він пригорнув мене до себе міцніше. Я чула, як шалено й важко калатає його серце, відчувала, як його тіло тремтить від напруги. Каель уткнувся обличчям у моє мокре волосся і просто дихав — жадібно, рвучко, ніби це був його єдиний ковток кисню.

Потім він повільно відсторонився. Жодного слова. Лише важка, густа тиша, від якої закладало уха. Він обережно, майже невагомо вхопив мене за неушкоджене зап'ястя й потягнув за собою. Каель підвів мене до ванної кімнати, дістав із полиці аптечку й поставив її на мармурову стільницю. Усе так само мовчки. Його погляд був темним, але в ньому більше не було холоду. Він узяв мою зранену, закривавлену долоню. Його величезні руки, зазвичай такі жорсткі й звиклі до зброї, зараз торкалися мене з такою обережністю, ніби я була зроблена зі крихкого скла.

Каель відкрив антисептик. Коли прозора рідина торкнулася рваної рани, я мимовільно здригнулася й тихо зашипіла від гострого печіння. По моїй шкірі миттєво пробігла хвиля сипких дрижаків. Каель замерз на секунду, опустив голову й ледь помітно видихнув мені в долоню, намагаючись холодним подихом вгамувати цей біль. Його рухи були точними й тонкими. Він дбайливо очистив шкіру від бруду й крові, промокнув рану стерильною серветкою й заклеїв пластиром.

Він повільно випростався у весь свій високий зріст. У цій тісній кімнаті він здавався велетнем, що повністю закривав собою світло. Він дивився на мене зверху вниз — прямо в мої очі, не кліпаючи, випалюючи своїм поглядом кожний сумнів.

Потім Каель підніс мою забінтовану кисть до своїх губ. Його гарячі, сухі губи торкнулися кінчиків моїх пальців. Один поцілунок. Другий. Повільний, глибокий поцілунок у кожну костяшку. Від цього відчуття — від його близькості, від контрасту між його величчю й цією беззахисною ніжністю — під шкірою прокотилися важкі, солодкі мурашки, змушуючи моє серце зупинитися.

Він так і не випустив моєї руки, продовжуючи дивитися мені прямо в душу зі своєї висоти.

— Ти не повинна була сюди приходити. Ти мала залишитися з ним. Жити своїм спокійним, правильним життям.

— Моє життя не буде правильним без тебе! Я не хочу правильного життя!

Він повільно нахилився й притиснувся своїм чолом до мого, важко дихаючи.

— Ти занадто пізно це зрозуміла, дівчино, — прошепотів він. — Занадто пізно.

— Чому пізно? Каелю, поясни мені, чому пізно? Ти живий! Ти стоїш переді мною! У тебе є зброя, у тебе є машина, у тебе є час! Ми можемо поїхати прямо зараз! Обидва! Зникнути.

Я знову вчепилася руками в його футболку, дивлячись у його очі з німою, божевільною надією. Але Каель лише повільно й важко хитав головою, не розриваючи нашого зорового контакту.

— Бо механізм уже запущено, Евілін. Ти справді думаєш, що все вирішується в один день? Що можна просто натиснути на гальма й зупинити лавину? Твій Ноа це все почав, він не здається. Він не залишає свідків. Якщо я зараз зникну, вони почнуть шукати причини. Вони вийдуть на тебе. Вони дізнаються, що ти була тут, що ти знала про папку, що ти допомогла мені втекти.

— Мені байдуже на себе! — промовила я спираючись чолом об його груди. — Нехай шукають! Нехай роблять що завгодно, аби тільки ти був живий!

— Мені не байдуже. Мені не байдуже, що буде з тобою. Я цілий рік жив у пеклі тільки задля того, щоб ти була в безпеці! Щоб ти ходила чистою вулицею!

Його слова боляче вдарили по мені, відкриваючи стару рану, яка так і не зажила за цей рік.

— Рік... — зболено вичавила я, і гаряча сльоза котилася по щоці. — Ти кажеш про рік... Тоді чому? Чому ти пішов тоді, Каелю?! Чому ти просто кинув мене?! Ти просто зник, ніби мене ніколи й не було у твоєму житті!

Каель закрив очі на секунду, важко й рвано видихаючи. Його жовна ходили під шкірою, а пальці на моїх плечах здригнулися.

— Я пішов, тому що біля мене люди довго не живуть, — гірко мовив він, дивившись кудись повз мене. — Я хотів дати тобі шанс на нормальне життя. На чисте життя. Я бачив, як ти дивишся на мене із жахом. Я не міг тягнути тебе за собою на дно.

— І ти вирішив усе за мене? Ти вирішив, що мені буде краще без тебе? А ти питав мене? Ти хоч на секунду замислився, що ти зі мною зробив? Я шукала тебе в кожному перехожому! Я кидалася на кожен схожий силует! Я кинулася в обійми Ноа лише тому, що була пробита наскрізь цим болем і самотністю!

Каель мовчав.