157 Розділ

— Це була помилкова наводка від джерела, — я зітхнула, майстерно зображуючи розчарування. — Я поїхала до старого порту, сподіваючись сфотографувати одного кримінального авторитета для статті. Там було темно, ішов дощ. Якийсь безхатько чи контрабандист злякався мене і втік. З переляку, у темряві, мені на секунду здалося, що його куртка і волосся схожі на твої. Уявляєш, яке марення?

Я тихо засміялася, дивлячись йому в очі.

Ноа теж усміхнувся — легко, з полегшенням. Але моє натреноване журналістське око вловило, як на мілісекунду в його зіницях зникла напруга. Він розслабився. Він повірив, що я нічого не зрозуміла.

— Тобі треба бути обережнішою, Еві. Ти постійно лізеш у якісь небезпечні місця. Я ж хвилююся. Ті люди, про яких ти пишеш... вони не граються в ігри. Вони вбивають не задумуючись.

Від цих слів у мене всередині все похололо.

— Ти правий, — тихо погодилася я, не відриваючи від нього погляду. — Ті люди дуже небезпечні. 

Ноа на мить замислився, але його обличчя залишалося спокійним, мов гладінь замерзлого озера. Всідаючись зручніше, він зробив повільний ковток вина й лагідно усміхнувся:

— Тобі варто взяти вихідний. Я ж бачу, як ти палаєш цією роботою, але вона тебе знищує.

— Можливо, ти й правий, — мовила я, крутячи ніжкову келиха в пальцях. — Просто ця справа... вона стала надто особистою. Мені здається, що я стою за крок від того, щоб розкрити все.

— Іноді краще не знати, що ховається під масками. — Його погляд став на мить глибшим. — Світ набагато складніший, ніж здається. Є речі, у які краще не втручатися задля власного ж блага. Задля нашого блага.

— Ти говориш так, ніби сам знаєш цей світ ізсередини, — я примружилася.

— Я просто реаліст, Еві, — усміхнувся він і підвівся з-за столу. — Вибач, я на хвилинку відійду до вбиральні. Подумай поки, що ти хочеш поїсти.

— Добре, — тихо відповіла я.

Ноа зник за оксамитовою шторою, що вела в хол ресторану. Наш стіл занурився в тишу.

Я залишилася одна. Аби зайняти чимось руки й приховати легке тремтіння, я підняла з підставки кришталевий келих і налила води. Світло від свічки на столі заломлювалося крізь скло.

Я піднесла келих до губ і випадково подивилася крізь його вигнуту поверхню на сусідній столик, розташований у напівтемному затінку за масивною колоною.

Моє серце зупинилося.

Крізь рубінову товщу скла на мене дивилися очі. Сліпучо-світлі, крижані, пронизливі очі, у яких горіло темне, небезпечне полум'я.

За сусіднім столиком сидів Каель.

На ньому був бездоганно покроєний вугільно-чорний костюм і смоляна сорочка, розстебнута на два верхні ґудзики, оголюючи міцну шию. Чорне волосся було злегка розпатлане. Він сидів, вальяжно відкинувшись на спинку шкіряного дивана, і не зводив із мене свого важкого, погляду.

Від несподіванки й дикого шоку рідина потрапила не в те горло. Я різко заходячись важким кашлем, перелякано поставила келих на стіл і схопилася за груди, задихаючись. У цю ж секунду Каель безшумно підвівся зі свого місця. Його рухи були плавними й граціозними, мов у пантери. За дві секунди він опинився біля мого столу.

З кишені його піджака з'явився біла, складена шовкова хусточка. Він простягнув її мені, і схилився нижче, що його гарячий подих, насичений ароматом сандалу й дорогого віскі, торкнувся моєї щоки.

— Обережніше, дівчино, — пролунав його низький, хрипкий оксамитовий голос, від якого по моїй спині пробігся божевільний сипець. 

Я тремтячими пальцями забрала хусточку, не в змозі вичавити з себе ані слова, лише впиваючись у нього божевільним, сповненим розпачу й страху поглядом.

Каель навіть не посміхнувся. Його погляд на секунду ковзнув по персні з діамантом на моєму пальці, а потім знову повернувся до моїх очей — важкий, попереджаючий, сповнений німого прощання.

Він мовчки розвернувся й повернувся на своє місце.

Я дивилася, як він слухняно опустився на диван, узяв зі столу масивну низьку склянку з бурштиновим алкоголем і кубиками льоду. Каель зробив повільний ковток, не відриваючи від мене своїх очей. Він пив і просто дивився на мене.

У цей момент до столу повернувся Ноа.