150 Розділ

Він миттєво відкинув рушник і за два кроки опинився біля мене.

— Ноа... ти в порядку... ти цілий.

— Звісно, я в порядку, мила! Що з тобою?! Де твій одяг? Де телефон? На тебе хтось напав?!

Він обережно, з неймовірною трепетністю взяв моє обличчя у свої теплі, сухі долоні. Його великі пальці дбайливо витерли вологі пасма з мого чола. У його очах була така щира, чиста тривога, стільки любові й турботи, що мені на секунду стало боляче від власної провини.

— Я... я просто впала, — гарячково збрехала я, здригаючись від спогадів про Каеля. — Заблукала... телефон розбився... Ноа, пробач мені, благаю, пробач...

— Ти що, дурненька, за що вибачатися? — м'яко прошепотів він, і на його обличчі з'явилася лагідна, заспокійлива посмішка. — Головне, що ти вдома. Все добре. Ти зі мною, ти в безпеці.

Він повільно притягнув мене до себе й міцно обняв.

Ноа огорнув мене своїми обіймами, як робив це сотні разів до цього. Він гладив мене по мокрому платті, тихо шепочучи на вухо заспокійливі слова: «Все позаду», «Я поруч», «Я нікому не дам тебе в образу». Його плечі були надійними, його светр пахнув затишним домашнім пральним порошком і свіжою м'ятою. Це були ідеальні, правильні обійми чоловіка, який готовий був віддати за мене все.

Але...

Я заплющила очі й застигла в його руках. Всередині мене була лише дзвінка, крижана порожнеча. Чомусь у цих турботливих, безпечних обіймах я взагалі не відчувала тепла. Мій мозок зрадницьки, проти моєї волі, повертав мене в той кабінет — до жорстокої, пекучої хватки Каеля, до його гарячого подиху, від якого шкіру обпікало диким вогнем, до його важкого, небезпечного аромату тютюну й сандалу. 

А тут... поруч із Ноа, у найбезпечнішому місці на землі, моє серце мовчало. Воно було німим і холодним, мов замерзле скло.

— Ходи, я зроблю тобі гарячий чай, — Ноа м'яко відсторонився, цілуючи мене в чоло й з любов'ю дивлячись у мої згаслі очі. — Ти вся тремтиш. Скидай це мокре ганчір'я, я наберу тобі ванну.

— Дякую, Ноа... Ти дивовижний.

— Я просто кохаю тебе, Евілін.

Я просто кохаю тебе. Кохаю тебе… Чому я не чула Ноа? Я знову чула в своїй голові слова Каеля. Я залишилася стояти в передпокої, дивилась на своє відображення в дзеркалі.

Коли я зайшла, ванна кімната була заповнена густою, м'якою парою. Гаряча вода змила з мого тіла бруд. Я загорнулася в пухнастий махровий халат і вийшла до спальні. Ноа чекав на мене. У кімнаті вже панувало напівтемне, затишне світло від нічника. На нічному столику парувала висока керамічна чашка, від якої нісся солодкуватий аромат ромашки, липи й м'яти.

— Сідай сюди, Еві, — м'яко мовив Ноа, вказуючи на м'яке крісло біля дзеркала.

У його руках вже чекав фен і широка дерев'яна щітка.

Він не поставив жодного зайвого запитання. Жодного допиту про те, чому мої ноги були здерті до крові. Ноа володів рідкісним, дивовижним даром — відчувати, коли людині болить настільки, що будь-яке слово стане лише додатковим ударом. Він просто бережно огортав мене своєю турботою, вибудовуючи навколо безпечний купол.

Я слухняно опустилася в крісло й заплющила очі.

Ноа підійшов ззаду. Його великі, теплі долоні обережно торкнулися моїх вологих пасом. Він увімкнув фен на найнижчу, приємну швидкість — м'який потік теплого повітря миттєво торкнувся моєї шиї.

Він сушив моє волосся з такою трепетною, майже ювелірною ніжністю, ніби воно було зроблене з тонкого кришталю. Крок за кроком, пасмо за пасмом. Його пальці плавно розплутували вузлики, щітка м'яко ковзала від коренів до кінчиків, а тепле повітря повільно проганяло залишки нічного замерзання.

— Зроби декілька ковтків, мила. Це допоможе заснути.

— Дякую, Ноа... 

Гріючи пальці об гарячі стінки, я зробила ковток. Чай був ідеальним — саме таким, як я любила, із краплею меду. Ноа пам'ятав кожну мою звичку, кожен улюблений смак, кожну дрібницю. Він знову ввімкнув фен, продовживши свій монотонний, заколисуючий ритуал. Я дивилася на його відображення у дзеркалі. Поруч із ним я мала б почуватися найщасливішою жінкою у світі.