148 Розділ

Я зтиснула зуби, але взяла виделку. Кожен шматочок здавався скляним, але його важкий погляд буквально вдавлював мене в це крісло, змушуючи підкоритися.

— Отже... — Каель зробив ковток віскі, не зводячи з мене очей. — Дев'ять місяців тому ти очолила розслідувальний відділ у Silver Line Press. Три місяці тому переїхала в нову квартиру на набережній. А два тижні тому прийняла пропозицію від Ноа Хейс. Я нічого не пропустив?

Всідаючись глибше, я застигла із затиснутою в руці виделкою. Серце зробило божевільний стрибок.

— Чому я не здивована, що ти стежив за мною?

— Я просто тримав руку на пульсі, — байдуже знизав плечима він, граючи кубиками льоду в склянці. — Мені треба було знати, чи ти в безпеці. І чи не робиш ти дурниць.

— Дурниць?! Жити нормальним, спокійним життям без тебе й твого бруду — це, по-твоєму, дурниця?! Я матиму сім'ю! Я кохана, я в безпеці!

— Ти не кохаєш його, Еві, — тихо, але виразно відрізав Каель. — Ти обрала його, бо він безпечний. Бо поруч із ним не треба відчувати нічого справжнього. Не треба боятись і не треба палати.

— Ти нічого не знаєш про мої почуття! — я стукнула долонею по столу. — На відміну від тебе, він не використовував мене! Він не писав мені клятих листів про те, що я лише «приманка»!

— На відміну від Ноа, я ніколи не вдавав з себе святого, — його голос впав до небезпечного пошепту, а сам він трохи подався вперед. — Він дає тобі спокійне життя, але ти вмираєш у ньому від нудьги. Краще б ти обрала мене, Еві.

— Ніколи, — я посміхнулась.

— Не бреши. Я бачу різницю між тим, як ти дивишся на нього, і тим, як дивишся на мене.

— Я кохаю його! 

— А я кохаю тебе.

— А я тебе не кохаю.

— Ти брешеш, — спокійно заперечив він.

— А ти навчився думки читати?

— У тебе все в очах написано. В твоїх прекрасних очах, Еві.

Наші погляди зчепилися. Я дивилася на нього й не могла відвести очей, розглядаючи кожну деталь його обличчя, яку так довго намагалася викреслити з пам'яті. Точені, гострі вилиці, на яких усе ще палала червона пляма від мого удару. Ледь помітна крихітна родинка біля лівої скроні. Коротка темна щетина на підборідді, глибока зморшка між бровами від вічних роздумів.

— Я тобі не вірю.

— Виходь за мене заміж, Еві.

Я заніміла. Повітря застрягло в горлі.

— Що?

— Ти чула. Виходь за мене.

— Нізащо, — я хиитнула головою, задкуючи від столу. — Я ніколи не вийду заміж за вбивцю.

— Я не буду вбиватиі.

— Я не вийду заміж за Господаря Оніксу.

— Я розпущу Онікс.

Я завмерла, не вірячи власним вухам. Людина, яка поклала стільки сил, крові й часу на створення цієї імперії, зараз казала про це так легко, ніби йшлося про звичайний папірець.

— Як ти взагалі став Господарем? — тихіше запитала я, відчуваючи, як земля вислизає з-під ніг.

Каель повільно нахилився вперед. 

— А це вже не твоя справа, пташко, — прошепотів він із гидкою, але обпекаючою усмішкою. — Твоє весілля тепер під дуже великим питанням.

— Ти зіпсувався. Ах, ні... Ти ж таким був завжди. Це я повірила тобі. Це я вірила кожному твоєму слову... Яка ж я дурна.

Я з силою відштовхнула тарілку, оточену його розкішшю, і різко підхопилася з-за столу. Я збиралася просто вийти з цього кабінету, з цього клубу, з його життя, навіть якщо довелося б іти босоніж по розбитому склу.

Але зробити я встигла лише два кроки.

Каель зреагував блискавично. Його важка, гаряча долоня грубо й безжально впилася в моє плече. Він із силою шарпнув мене назад, розвертаючи на триста шістдесят градусів, і буквально вдавив назад у шкіряне крісло. Спинка меблів глухо тріснула під моєю вагою, а в грудях перехопило подих.

— Я не відпускав тебе.

— А я не питала дозволу, придурошний! — викрикнула я прямо йому в обличчя.

— Ностальгія, Еві. Все як раніше — ти лютуєш. Зараз ти сидиш тут, а я йду по справах. Мені треба забрати експонат з аукціону.

Він зробив паузу.

— Ти зрозуміла?

— Ні, — відрізала я. — Я не розумію мови звірів.

— Ти пошкодуєш за свої слова.