147 Розділ

Його пальці — прохолодні, але міцні мов лещата — торкнулися мого підборіддя, змушуючи підняти голову. Я смикнулася, але він владно зафіксував моє обличчя. Друга його рука повільно, беззаперечно лягла на край моєї сукні біля ключиці.

— Що ти робиш?.. Відпусти...

— Не рипайся, — коротко відрізав він.

Його пальці зачепили тонку тканину сукні й з силою потягнули її донизу. Шовк тріснув по шву, оголюючи моє плече. Я скрикнула, намагаючись згорнутися, закритися, але охоронці тримали мої руки нерухомо.

— Припини! Каелю, благаю, не треба! — з моїх очей бризнули перші сльози відчайдушного гніву й сорому.

Він не слухав. Його очі навіть не ковзнули по моїй оголеній шкірі. Він підняв маленьку чорну цятку перед моїми очима.

— Ти правда думала, що я не помічу цього іграшкового об'єктива, Евілін? Ти дійсно вважала, що зможеш переграти мене на моєму ж полі?

Він зтиснув пальці — і мікрокамера розсипалася на дрібні уламки, падаючи на паркет поруч із моїми колінами.

Каель повільно підвівся, випроставшись на повний зріст, і зверху вниз подивився на мене — з розірваною на плечі сукнею, розпатланим волоссям і сльозами на щоках, але з вогнем ненависті в очах.

— Знаєш, яка твоя головна помилка, журналістко? — тихо мовив він, роблячи знак охоронцям. — Ти забула, що я не граю за правилами. І тепер ти нікуди не підеш, поки я сам цього не схочу. А тепер поговоримо. Про мене, про тебе... можемо навіть про погоду.

Він повільно розвернувся до охоронців, які все ще міцно стискали мої плечі.

— Влаштуйте гостю. Принесіть пригощення. Одяг.

— Не треба. Я не лишуся.

— Несіть.

Охоронці послабили хватку й мовчки вислизнули за двері разом із Джеффом. Засув знову клацнув. Ми залишилися удвох у величезному, напівтемному кабінеті. Повітря між нами було розпечене до межі, дихати ставало важко.

Я підвелася з підлоги, поправляючи тріснуту тканину на плечі, й застигла. Поки вони несли одяг та їжу, я дивилася на нього, а він — на мене. Він не зводив своїх сліпучо-світлих, крижаних очей із мого обличчя, повільно вивчаючи кожен мій прискорений подих, кожну краплю сліз, що застигла на щоці.

— Що? — прошепотів він, і на його вустах знову з'явилася тонка, хижа посмішка. — Скучила за ангелом-охоронецем?

Я мовчала. Я просто стискала кулаки так, що нігті впивалися в долоні, і запекло дивилася йому прямо в очі, відмовляючись дарувати йому бодай слово.

Двері тихо відчинилися. Охоронець заніс велику тацю з гарячою вечерею, келихами та темною, шикарною вечірнею сукнею з гладкої тканини. Поклавши все на масивний дубовий стіл, він мовчки вийшов.

Каель підійшов до столу, взяв сукню й кинув її мені на коліна.

— Переодягайся.

— Я не збираюся роздягатися перед тобою, — процідила я крізь зуби.

— Або ти вдягаєш це сама, або я зніму з тебе сукню власноруч.

Я здригнулася, відчувши гарячу хвилю сорому й гніву, повернулася до нього спиною й зтягнула зіпсований шовк, миттєво накинувши на плечі інший одяг. Вона була мені по розміру. Каель безшумно підійшов ззаду. Його гарячі пальці легенько торкнулися моєї шиї, від чого по шкірі пробігли сиплі дрижаки. Він повільно відкинув моє волосся на одне плече, звільняючи спину. Його пальці на мить затрималися біля основи шиї, після чого він впевнено й плавно застібнув замок на моїй спині.

Потім він узяв мене за руку, стиснувши її своїми долонями, і спокійно посадив за стіл. Сам сів навпроти, відкинувшись на спинку й підсунувши до мене тарілку.

— Їж, — мовив він, розливаючи у склянки темний сік.

— Я не голодна.

— Еві, не змушуй мене годувати тебе з ложки, — примружився він. — Ти виснажена. Їж.