144 Розділ

I ось біля масивного мармурового каміна я побачила чоловіка. Джефф. Я точно запам’ятала його з фото. Він тихо розмовляв із якимось сивим чоловіком, злегка киваючи у відповідь на його слова. Раптом погляд Джеффа випадково ковзнув по залу... і зачепився за мене.

На його безпристрасному обличчі на секунду з'явилося справжнє заціпеніння. Він впізнав мене. Він знав мене? У його очах спалахнув такий дикий, неприхований жах, ніби він побачив привида.

Джефф швидко попрощався зі співрозмовником і, не зводячи з мене очей, підняв руку, роблячи ледь помітний знак комусь. Потім він розвернувся й швидким кроком попрямував до гвинтових сходів, що вели на другий поверх.

«Він побіг попереджати його», — промайнуло в моїй голові.

Більше не було часу вдавати нейтрального спостерігача. Забувши про розважливість і правила безпеки, я рушила за ним. Скориставшись тим, що увага більшості гостей була прикута до виходу аукціоніста на сцену, я піднялася на другий поверх.

Тут панувала напівтемрява й глуха тиша, яку прорізав лише м'який гул басової музики знизу. Довгий коридор із зачиненими дубовими дверима. Я ступала м'яко, майже не дихаючи. Біля останніх дверей наприкінці коридору горіло тьмяне світло. Вони були трохи прочинені.

Звідти лунав тихий, напружений голос Джеффа:

— Вона тут. Каелю, ти чуєш мене?! Вона внизу, у залі! Вона дивилася прямо на мене! Що за збіг?!

Усередині мене все завмерло. Тіло вмить вкрилося крижаним сипцем. Каель. Це ім'я прорізало рік мого удаваного спокою, мов гостре лезо. З глибини кімнати пролунав відповідний голос — низький, оксамитовий, здивований і важкий, від якого моє серце зробило божевільний переворот:

— Вона не мала тут бути... Яка у неї роль?

— Не думаю, що вона має якусь роль. Вона тут скоріш за все, як журналістка. Вона вийшла на нас. 

— Замовкни, Джеффе. Вона не повинна постраждати. Виведи її звідси. Негайно.

Я не змогла стриматися.

— Пізно, Каелю.

А в глибині кабінету, біля панорамного вікна з келихом у руках, повільно розвернулася висока, широкоплеча фігура. Каель Дрейвернор. Справжній Ангел.

Джефф реагував рефлекторно. Сріблястий метал ствола вислизнув із його внутрішньої кишені й за частку секунди вказав прямо мені в груди. Повітря в кабінеті вмить застигло, перетворившись на розпечене скло. Але Каель навіть не здригнувся.

Він повільно, майже вальяжно розвернувся до мене всім тілом. На його вустах з'явилася тонка, ледь помітна посмішка — не тепла, не радісна, а якась хижа, небезпечна, повна отруйної вищості. Світло від масивної кришталевої люстри м’яко впало на його обличчя, і в мене на секунду перехопило подих.

Він змінився. Боже, як же сильно він змінився.

Зник той зламаний, зацькований вовк у худі зі збитими кісточками пальців. Переді мною стояв чоловік, який досяг піку своєї темної могутності. Його каштанове волосся більше не падало недбалими, хаотичними хвилями на чоло — воно було ідеально, гладко зачесане назад, підкреслюючи гострі, як лезо, вилиці та загартовану лінію підборіддя. На ньому була чорна, ідеально випрасувана сорочка, яка щільно обтягувала широкі плечі та міцні груди. Рукава були закатані до ліктів, і я не змогла не помітити шкіряні підтримувачі — портупеї на біцепсах, які рельєфно підкреслювали його розкішні, налиті силою м'язи та важкі венеціанські вени на передпліччях. Від нього віяло небезпекою дикою й водночас вишуканою, що тіло зрадницьки відгукнулося знайомим, обпікаючим трепетом. У його правій руці похитувалася масивна склянка з темним, бурштиновим алкоголем. Важкі кубики льоду тихо побрязкували об скло, ритмічно відраховуючи секунди моєї застережності.

Його очі... Боже, ці очі. Вони більше не палали болем чи занепокоєнням. Це були дві пронизливі, сліпучо-світлі льодинки. Він трохи прижмурився, і цей холодний погляд обвів мене з ніг до голови — повільно, розважливо, від кінчиків моїх туфель, по вигинах сукні й знову до очей. Ніби він здирав із мене одяг, шар за шаром.

У кожному його русі відчувався хижак. Не просто вбивця, а володар цього тіньового світу, який щойно побачив, як у його лігво добровільно ступила здобич. Каель ліниво, не зводячи з мене цього виснажливого погляду, злегка підняв два пальці лівої руки. Джефф сухо клацнув запобіжником і повільно опустив пістолет, зробивши крок назад.