142 Розділ

Я щиро усміхнулася, відчуваючи, як тепла хвиля гордості накриває мене з головою. За останні кілька років журналістика стала для мене не просто професією — вона стала міцним щитом. Шляхом шукати правду, виводити на світло темні схеми й показувати світові речі такими, якими вони є насправді. Без фальші, без ілюзій.

— Дякую усім! — голосно мовила я, оглядаючи посміхнені обличчя команди. — Але це робота кожного з нас. Без вашої перевірки фактів та юристів цієї статті б не було.

— Не применшуй своїх заслуг, Евілін.

— Містере Салліван, — я шанобливо кивнула.

— Це журналістика найвищого ґатунку. Я пишаюся тим, що ти працюєш у моїй команді.

— Дякую за довіру, містере Салліван. Це багато для мене означає. Настільки багато, що я маю для тебе нову пропозицію, — він ледь примружився, а його погляд став уважнішим. — Ходи до мого кабінету. Є розмова, яка не призначена для холу.

Колеги знову вибухнули аплодисментами й дружніми вигуками, коли я пішла за керівником до панорамного ліфта.

Ми піднялися на верхній поверх, де панувала тиша, порушувана лише тихим шумом кондиціонерів та кроками по м'якому килиму. Містер Салліван зайшов до свого просторого кабінету з видом на затягнуте осінніми хмарами місто, пройшов до масивного дубового столу й узяв зі стосу папок одну — цупку, темно-зелену, без жодних розпізнавальних знаків.

— Сідай, Евілін, — він вказав на шкіряне крісло навпроти.

Я сіла, охайно розправивши поли тренча, і приготувалася слухати.

— Ти довела, що не боїшся великих фігур і складних розслідувань, — почав містер Салліван, спираючись зчепленими в замок пальцями на стіл. — Саме тому я хочу доручити цю справу саме тобі.

Він повільно посунув темну папку через стіл у мій бік.

— Що це? 

— Ексклюзив. Наш анонімний інформатор злив матеріали про тіньовий синдикат, який роками контролював закриті фінансові потоки та приватні сектори безпеки. Кажуть, там відбулася зміна влади. Старого очільника усунули, а на його місце прийшла людина, про яку ніхто нічого не знає. Жодного фото, жодного імені. Лише позивний.

Усередині мене щось дивно й болісно стиснулося. Повільно, мов затаївши подих, я розгорнула першу сторінку. На білому аркуші було роздруковано лише кілька сухих фактажних рядків.

— Він діє жорстоко, швидко й не залишає сліду, — продовжував містер Салліван, не помічаючи, як зблідли мої губи. — Але якщо ми першими розкриємо його особу для суду та громадськості, це буде розслідуванням десятиліття. Ти візьмешся за це, Евілін?

Я дивилася на чорні чорнила на папері, і моє серце, яке стільки років спало в безпечному й затишному світі поруч із Ноа, раптом зробило божевільний, важкий удар. Темрява, яку я вважала похованою, знову дивилася на мене зі сторінок цієї папки.

— Хто він?

— Фото нема, нічого на нього нема, — сухо відповів він, хитаючи головою. — Жодної зачіпки у відкритих базах. Тільки знаєм, що він зве себе Ангел.

Слово вдарило мене прямо в груди, мов крижаний розряд струму. Світ навколо на секунду втратив фокус. У вухах зашуміло, а перед очима спалахнули фантомні спогади річної давнини: напівтемна кімната, телефон на ліжку і слово на екрані, яке я колись закарбовувала у пам'яті зі сльозами на очах.

— Охоронець... 

— Що?

Я миттєво здригнулася, опановуючи себе. Натягнула на обличчя найспокійнішу, найпрофесійнішу маску, на яку тільки була здатна, і ледь помітно хитнула головою.

— Нічого, це я так... просто думки вголос, — вичавила я. — Замислилася про його позивний.

Керівник ще кілька секунд вивчав моє обличчя, ніби намагаючись зчитати приховану емоцію, але потім задоволено кивнув і трохи нахилився вперед, спираючись ліктями на стіл.

— Візьмешся? — прямо запитав він, і в його очах спалахнув професійний азарт. — Я знаю, що це ризиковано. Це не просто корумповані чиновники, це тіньовий сектор. Але ти наш найкращий репортер, Еві. Якщо хтось і зможе пробити цю стіну мовчання — це ти.

Я подивилася на чорний закручений символ на першій сторінці. Серце калатало десь у горлі, а всередині піднімалася знайома, майже забута хвиля — суміш давнього страху, болю й крижаного гніву. Це було повторення минулого. Але я більше не була наївною дівчинкою, яку можна було використати як приманку й викинути геть.