139 Розділ

— Нічого не скінчено, — перебив він, навіть не глянувши на Лів чи на маму, які заворожено й злякано спостерігали за нами від ганку. — Я зробив те, що обіцяв. Твоя сестра вдома. Тепер моя робота тут завершена.

— Робота?! — це слово вдарило мене гірше за ляпас. — Каелю, поясни мені, що відбувається! Куди ти збираєшся?!

Він мовчав. Повільно розвернувся до мене спиною, змушуючи мене дивитися на його широкі, напружені плечі, на брудну худі й закривавлені збиті кісточки пальців. Він рухався так, ніби кожен крок давався йому з неймовірним болем, але він наполегливо йшов геть.

— Подивися на мене! — закричала я, роблячи крок за ним і вихоплюючи його за рукав. — Подивися мені в очі й поясни хоч щось!

Каель зупинився. На секунду мені здалося, що його плечі здригнулися. Він повільно повернув голову, але подивився не в мої очі, а кудись повз мене — у темряву лісової дороги.

— Забудь мене, Евілін, — процідив він крізь зуби. Голос прозвучав металево, зрадницьки рівно. Він назвав мене повним ім’ям. — Забудь усе, що я казав. Це була помилка. Я не повинен був з'являтися у твоєму житті з самого початку.

— Що?..

Він не відповів. 

Каель сів на водійське сидіння й важко грюкнув дверима. Металевий стукіт пролунав у нічній тиші як постріл. Двигун заревів, випльовуючи хмару вихлопних газів, і машина різко рушила з місця, вивертаючи кермо на вузькій сільській дорозі.

— Каелю! — закричала я, біжачи за машиною кілька метрів по вологому гравію. — Каелю, зупинися!

Але червоні габаритні вогні лише швидше віддалялися від мене. Машина на швидкості врізалася в темряву, поворот за поворотом розчиняючись у тумані.

Я зупинилася посеред порожньої, холодної дороги. Вітер злий і безжальний торкався мого обличчя, роздмухуючи волосся. Він справді пішов.

— Він просив передати тобі листа, — тихо промовила Лів, її голос майже потонув у сирому нічному повітрі.

Я повільно розвернулася. Лів стояла на ґанку, простягаючи вперед тремтячу руку, у якій був затиснутий складений удвічі білий папір. Не мовивши жодного слова, я вихопила з її пальців конверт і, спотикаючись, кинулася до будинку.

— Еві... — спробувала зупинити мене мама, простягаючи руки.

— Не чіпайте мене! 

Я пролетіла коридором, заскочила до своєї кімнати й зачинила двері, повернувши ключ у замку. Напівтемрява вмить огорнула мене. Руки так сильно тремтіли, що білий аркуш паперу шелестів, погрожуючи порватися в пальцях. Я сповзла по зачинених дверях прямо на холодну підлогу, підтягнула коліна до грудей і, ковтаючи гарячі сльози, розгорнула листа.

На папері був його розмашистий, різкий почерк. 

«Якщо ти читаєш це, Евілін, значить, я вже далеко, а Лів у безпеці.

Ти чекаєш від мене пояснень, вибачень чи зізнань у чомусь високому. Але мені доведеться розчарувати тебе так само, як я робив це з кожним, хто мав дурість мені довіритися.

Ти мусиш зрозуміти одну просту істину, яку твій дитячий, наївний розум уперто відмовлявся бачити: все, що між нами було — від першого погляду до кожного дотику, — була велика, ретельно прорахована помилка. А точніше — моя гра.

Ти думала, що я з'явився у твоєму житті випадково? Що я твій захисник? Наївна дівчинка. Ти була для мене лише інструментом. Зручною, ідеальною приманкою. Мені потрібен був Жнець. Мені треба було виманити його з тіні, загнати в кут і ліквідувати його руками так, щоб Господар побачив, хто з нас насправді вартий сили. Жнець був перепоною на моєму шляху. Ти і твоя родина — лише важелями, на які я тиснув, аби змусити його зробити помилку.

Я використав тебе. Кожне моє слово, кожна поява поруч, кожна удавана турбота були частиною плану. Мені потрібен був доступ до вашого будинку, до ваших секретів, до папки. І ти сама, своїми власними руками, віддала мені все, відкривши двері й впустивши монстра у свій дім.

Але мушу віддати тобі належне — ти зіграла свою роль бездоганно. Дякую за твої наївні губки, вони дарували стільки тепла в ті хвилини, коли мені потрібно було розслабитися після брудної роботи. Ти віддавала мені свою ніжність так легко, так сліпо, що мені навіть ставало смішно. Не довіряй людям просто так, Евілін. Тебе дуже легко обвести довкола пальця. Ти віриш у казки про "ангелів-охоронців", коли перед тобою стоїть той, хто прийшов тебе знищити.