134 Розділ

Мій пульс миттєво прискорився. Ми швидким кроком пішли коридором до її дверей. Я штовхнув дерев'яну панель і ступив усередину. Кімната була порожньою. Постіль розворушена, вікно трохи прочинене, але всередині — жодної душі. На робочому столі самотньо лежав її вимкнений телефон.

Лів тут не було.

— Я чітко сказав їй йти додому, — відрізав я, і мій голос вмить втратив усе тепло, ставши загрозливо низьким і холодним, мов крига.

— Ви були не разом?! — у голосі місіс Уінтер спалахнула паніка, обличчя миттєво зблідло. Вона схопилася за одвірок, сповнена жаху, і кинулася оглядати кожний куток кімнати, ніби сестра могла ховатися за шафою. — Каелю, де вона?!

— Ми пробігли кілометр від дому, і мені треба було піти по справах. Вона сказала, що зможе дійти сама, — мовив я, зціпивши зуби так, що на вилицях виступили жовна. Тіло натягнулося, мов струна.

— Як, Каелю?! Вона ж дитина! — мама схопила мене за рукав худі, її пальці тремтіли, а з очей бризнули сльози. — Боже мій, Лів... Де вона?! Якщо з нею щось станеться...

У коридорі скрипнули двері. На шум вибігла Евілін — розпатлана, з блідим обличчям і стривоженим поглядом, яким вона одразу вп'ялася в мене.

— Що сталося? Де Лів? — її голос здригнувся.

— Місіс Уінтер, Еві, слухайте мене уважно, — я перехопив руки її матері й дивно, залізним хватом зафіксував їх, дивившись прямо їй в очі. — Зачиніть усі двері й вікна. Не виходьте з будинку ні за яких обставин. Я знайду її. Я обіцяю вам, я поверну Лів цілою й неушкодженою. Чуєте мене? Я її знайду.

Не чекаючи відповідей, я вискочив на ґанок, важко дихаючи в холодному ранковому повітрі. Кулак із силою врізався в дерев'яну опору ґанку, розламуючи тріску. Я вихопив із кишені телефон, швидко знайшов потрібний контакт і натиснув на виклик.

Гудок. Ще один.

— Жнець де? — відрізав я замість привітання, як тільки на тому кінці підняли слухавку.

— І тобі жахливого ранку, Каелю. Вчора він покинув дім і не повернувся, — пролунав сухий, діловий голос Джеффа.

— Справи кепські. Він дістався сюди.

— В якому сенсі? — Джефф на мить замовк, звуки клавіатури на його боці стихли.

— Молодша сестра Евілін пропала.

— Чорт! Падлюка, — лайнувся Джефф. — Я зараз проб'ю номери машини, на якій він був вчора.

— Дякую.

Повисла важка, гнітюча тиша. Чути було тільки, як Джефф швидкими ударами по клавіатурі шукає дані.

— Так... Він дійсно поїхав за вами, — нарешті вичавив Джефф, і в його голосі з'явилася важка металлічна інтонація. — Як ти міг не помітити?

— Я був зайнятий іншим, — тихо, крізь зуби мовив я, стискаючи телефон так, що корпус тріщав.

— Чим? Потопав в очах Еві? Дрейвернор, ти мав вбити її і все. А тепер прийдеться вбивати всю її сім'ю, або Жнеця... або навіть... Господаря.

— Чорт, що я накоїв... — я заплющив очі, підставивши обличчя крижаному вітру.

— Ти не ту жінку полюбив. Ти себе підставляєш через неї, — жорстко підсумував Джефф, без жалю ріжучи по живому.

— А по-іншому я ніяк не можу. Або вона, або я.

— Будеш ти. Я не хочу втратити друга. Каелю, прошу, подумай! Це просто жінка, не варто через неї підставляти себе. Спитай, де папка, запитай у родини. Обшукай дім. Віддай Жнецю і влаштуй нещасний випадок для Евілін Уінтер.

— Ні. Ні в якому разі, — відрізав я, і мій голос прозвучав настільки холодно й залізно, що на тому кінці дроту знову запанувала тиша.

— Каелю, схаменися! — вибухнув Джефф, і в його зазвичай стриманому тоні вперше прорізалася справжня, відчайдушна лють. — Ти чуєш сам себе?! Ти готовий пустити під укіс усе, що ми будували роками? Роками, Дрейвернор! Ти кидаєш усе це під ноги дівчинці, яку знаєш декілька днів?!