129 Розділ

— Я говорю пошепки, Еві.

— Замовч повністю! Нічого не кажи.

Каель лише тихо, задоволено зітхнув десь у темряві, затихнувши на кілька хвилин. У кімнаті знову запанувала тиша, порушувана лише рідким шелестом крапель за вікном. Я вже вирішила, що він заснув, як раптом пружини мого старого ліжка голосно й пронизливо рипнули.

Матрац піді мною прогнувся.

Не встигла я й рота розкрити, як велика, важка тіло Каеля спритно й безшумно прослизнуло під мою ковдру. Вузьке ліжко миттєво стало катастрофічно тісним. Його довгі, сильні руки обхопили мене за талію, а він сам уткнувся носом мені кудись у потилицю, міцно притискаючи мене до своїх широких грудей.

Я завмерла, боялась навіть дихнути. Його серце калатало прямо в мою лопатку — важко, часто й ритмічно.

— Каелю, ти що робиш?! — просичала я, намагаючись поворухнутися й відсунутися хоч на сантиметр. — Ти ж казав...

— Не рухайся, — перебив він, і його хрипкий, низький оксамитовий голос пробринів біля мого вуха, від чого по шкірі пробіг табун сирців. Його пальці міцніше стиснули мої ребра. — Я замерз.

— Під дощем ти не замерз, а зараз що? — вичавила я з себе з удаваною суворістю, хоча всередині все стиснулося від цього несподіваного, глибокого тепла.

— Під дощем я думав, що втрачаю тебе остаточно, і мені було не до холоду, — тихо прошепотів він. — А зараз тут тепло. Пахне тобою. Дозволь мені побути тут, Евілін. Просто дай відчути тебе.

Його хватка трохи ослабла, стаючи не загарбницькою, а захисною. Каель поклав підборіддя мені на плече, важко видихнувши. Я повільно розслабила заціпенілі плечі, опустила долоню на його велику руку, що лежала на моєму животі, і зчепила наші пальці.

— Тільки спробуй штовхатися уві сні, — тихо мовила я, заплющуючи очі.

— Я навіть не дихатиму, якщо це заважатиме тобі спати, — пробурмотів він у моє волосся.

Я повільно розвернулася в його обіймах, відчуваючи, як вузьке ліжко рипить під кожним нашим рухом. Каель миттєво ослабив хватку, даючи мені простір, але не випускаючи зі своїх обіймів.

Я уткнулася носом йому прямо в шию, вдихаючи його запах — терпкий. Шкіра на його шиї була гарячою, і це дивне тепло остаточно розвіяло залишки моєї нічної тривоги.

Каель на секунду завмер, ніби боячись сполохати цей момент, а потім його важка рука обережно опустилася мені на потилицю. Його довгі пальці заплуталися в моєму волоссі, повільно й дбайливо погладжували пасма.

— Ти все ще тремтиш, Еві.

— Це від холоду... 

— Головне, що ти більше не тікаєш. 

Я більше нічого не відповіла. Я просто слухала, як ритмічно й спокійно билося його серце під моєю щокою, відчувала, як його гарячий подих заколисує мене, і вперше за багато днів заснула без очікування жахіть.