128 Розділ

— Евілін, я принесла рушник і свіжу постіль! — пролунав із коридору лагідний голос мами.

Ми миттєво відскочили один від одного, мов школярі, яких упіймали на гарячому. Каель швидко підвівся з ліжка. Мама зайшла до кімнати, усміхаючись і тримаючи в руках оберемну стопку зі свіжим рушником, додатковою подушкою та чистим пледом.

— Ось, тримайте, діти. Тут і ковдра тепліша, бо вночі може бути прохолодно, — вона поклала постіль на стілець біля дверей і дружньо поплескала Каеля по плечу. — Ти, Каелю, якщо щось знадобиться — не соромся, кажи. Дім у нас простий, але місця для своїх завжди вистачить.

— Дякую вам, місіс Уінтер, — щиро відповів він, трохи схиливши голову. — Все чудово.

— Тоді добраніч вам. Евілін, вимикай світло й лягайте відпочивати, ви обоє ледь на ногах тримаєтеся.

Мама м'яко всміхнулася, зачинила двері, і в кімнаті знову запанувала тиша, яку порушувало лише рівне дріботіння дощу за вікном. Я повернулася до Каеля. Він стояв посеред кімнати.

— Ну що, «мій хлопче». До ліжка навіть не підходь.

Каель швидко постелив плед просто на пухнастий килимок біля ліжка, поклав подушку й опустився на підлогу, спираючись спиною на дерев'яну ніжку мого столу.

— Все-все!

Я зітхнула, розстелила постіль, вимкнула верхнє світло й залишила тільки маленький нічник на підвіконні. М'яке жовтувате сяйво огорнуло кімнату, відкидаючи довгі тіні на стіни.

Я лягла на ліжко й повернулася на бік, опускаючи голову на краєчок подушки, щоб бачити його. Каель лежав на підлозі, підклавши одну руку під голову, і дивився в стелю. Його світлі очі в темряві здавалися абсолютно прозорими.

— Каель... — тихо прошепотіла я в тишу.

— М-м?

— Ти справді думаєш, що зможеш захистити нас від Жнеця? Від усього цього пекла?

Він повільно повернув голову до мене. 

— Якщо мені доведеться згоріти в цьому пеклі разом із ними — я згорю, — оксамитовим, залізним шепотом відповів він. — Але ні ти, ні твоя мама, ні сестра не постраждаєте. Я закрию вас собою, Еві. Навіть якщо це буде останнє, що я зроблю у своєму житті.

Я мовчки простягнула руку вниз, опускаючи пальці з краю ліжка. Каель секунду вагався, а потім повільно підняв свою важку, теплу долоню й міцно стиснув мої пальці.

Ми так і заснули в цій тихій дитячій кімнаті під шум зливи. Серед ночі дощ майже стих, перетворившись на монотонне, заколисуюче шарудіння крапель по склу.

Я крутилася з боку на бік, намагаючись заснути, але пружини старого ліжка зрадницьки рипіли при кожному моєму русі. Моя рука давно зісковзнула з його долоні, але присутність Каеля в кімнаті відчувалася так гостро, ніби повітря навколо було наелектризоване.

— Якщо ти продовжиш так крутитися, я вирішу, що ти мене спокушаєш, — раптом пролунав із підлоги його низький, хрипкий від недосипу голос.

Я завмерла, притиснувши ковдру до підборіддя, і визирнула за край ліжка. Каель не спав. Він так само лежав на спині, закинувши одну руку за голову.

— Я просто не можу знайти зручну позу, — пробурмотіла я, відчуваючи, як від його тону щоки починають наливатися теплом. — Я тебе не спокушаю.

— О, повір, Еві, ти робиш це постійно. Знаєш, чому я насправді ліг на цю чортову, тверду підлогу?

— Бо ти вдаєш із себе благородного мученика? — спробувала я віджартуватися, хоча серце вже забилося швидше.

— Ні, — куточок його губ повільно поповз угору в хижій, тіньовій усмішці.

Я спалахнула так сильно, що мені здалося, ніби температура в кімнаті підскочила градусів на десять. Я інстинктивно натягнула ковдру вище, ховаючи за нею своє збентеження, але Каель тільки тихо, оксамитово засміявся — звук вібрував десь глибоко в його грудях.

— Каелю! — видихнула я, задихаючись від сорому й шоку. Моє обличчя палало, а по тілу розливалася зрадницька, солодка слабкість. — Замовкни!