126 Розділ

Я ледь не поперхнулася гарячим чаєм, а Лів поряд тихо хіхікнула, підсуваючись ближче до столу.

Каель поволі підвів погляд. Його обличчя, яке зазвичай здавалося кам'яним, на мить пом'якшало. Він глянув на мене — глибоко, повільно, ніби перевіряючи, чи можна йому говорити.

— Ми... познайомилися на роботі, — спокійно й оксамитово мовив він, і його голос у цій тихій кухні звучав дивовижно переконливо. — Ваша донька — найперфекційніша й найвпертіша людина, яку я коли-небудь зустрічав. Позбавити її уваги було просто неможливо.

— Ой, це точно про нашу Евілін! — засміялася Лів, бхаючи мене ліктем у бік. — Якщо вона щось вигадає — лобом стіну проб'є. А ти, значить, терпиш її характер? І давно ви разом?

— Лів! — шикнула я на сестру, відчуваючи, як щоки заливає гарячий рум'янець. — Перестань допитувати людину!

— А що таке? Мені ж цікаво! — сестра грайливо висунула язика. — Мам, глянь на них! Любов, любов, кохання. Як тебе хоч звати?

— Каель. — той повернувся до сестри.

— Не зважай на неї, Каелю, — усміхнулася мама, розливаючи ще чаю. — Вони з Еві завжди билися за увагу. Але якщо серйозно... Я рада, що поруч із моєю донькою є дорослий, надійний чоловік. У нас зараз важкі часи, і знати, що про неї є кому подбати — це для мене найкраще заспокійливе.

При цих маминих словах Каель ледь помітно здригнувся. У його світлих очах на мить промайнула тінь того самого пекучого болю, який ми намагалися залишити за дверима, але він швидко опанував себе й кивнув.

— Я зроблю все, щоб вона була в безпеці, місіс Уінтер, — тихо, але з залізною щирістю промовив він. — Присягаюся вам.

— Ну, раз присягаєшся, — раптом вихопила мама з хитрою посмішкою, — то коли весілля чекати?

Я застрягла з кухлем біля губ, а Лів голосно заплескала в долоні.

— Мамо! — вигукнула я. 

— Ви що не думали про це? — вигукнула Лів із неприхованим захопленням. — Евілін, тобі вже час! А Каель он який — статний, серйозний, дивиться на тебе так, ніби ти єдина жінка у всесвіті. Мам, уявляєш, які в них діти будуть? З такими очима!

— О, про дітей це ти влучно зауважила, — підхопила мама, хитаючи головою з вдаваною суворістю. — Я вже мрію про онуків. Мені потрібен хтось, кого можна годувати пирогами й не слухати ваші дорослі проблеми. Каелю, ти як щодо трьох онуків для мене?

Я заплющила очі й опустила голову на руки, мріючи просто провалитися крізь землю.

Каель мовчав кілька секунд. Я обережно підняла очі й подивилася на нього, чекаючи, що він віджартується або закриється, як робив завжди. Але він дивився на мою маму з дивовижною, теплою повагою, а потім перевів погляд на мене.

— Я думаю... — повільно мовив він, і в його голосі прозвучало щось таке глибоке й ніжне, від чого моє серце зробило важкий перекид у грудях, — що ваша донька заслуговує на найкраще свято у світі. І скільки б дітей вона не захотіла — я зроблю все, щоб вони росли в мирі та безпеці.

Мама розчулено зітхнула й накрила його долоню своєю.

— Золоті слова, синку. Ну все, досить, а то Евілін зараз згорить від сорому. Їжте пиріг, поки гарячий!

Лів продовжувала піддражнювати нас, мама розповідала кумедні історії з мого дитинства — про те, як я вилазила на найвищі дерева та тягала додому вуличних котів, а Каель уважно слухав кожне слово. Він не пропускав жодної деталі, дивився на мою родину з якоюсь жадібною, побідною тугою, ніби вперше у житті бачив, що таке справжнє домашнє тепло.

— То чому ви так поспішно до нас приїхали? Аж із Лондону... — мама злегка примружилася, переводячи допитливий, але теплий погляд із мене на Каеля.

Ми з Каелем миттєво перезирнулися. Повітря на кухні на секунду знову стало важким.

— Пару тижнів тут побудемо, — тихо відповіла я, перехоплюючи ініціативу й міцніше стискаючи кухоль із чаєм. — Виникли деякі проблеми з житлом, поки в нашій квартирі роблять ремонт.